Повернутися до звичайного режиму

Постаті, що стояли біля витоків Національного університету "Чернігівська політехніка"

Історія університету починається з 1960 року. Розпорядженням Ради Міністрів Української РСР № 651 від 11 травня у м. Чернігові організований загальнотехнічний факультет, підпорядкований Київському політехнічному інституту. Деканом факультету був призначений Євген Григорович Калита.

/Files/photogallery/калита-221x300.jpg Євген Григорович Калита народився 7 листопада 1925 року в містечку Пулин Житомирської області в родині службовців. В дитинстві разом з батьками переїздив і жив у Черкасах, Полтаві, с.Дубовязка Сумської області. В Полтаві почав навчання у школі.

З 1936 року Євген жив з батьками у м. Чернігові і навчався в школі № 8 ім. Кирова. Протягом навчання був в числі відмінників, головою ради загону, головою навчального комітету школи. У березні 1938 року його батько, член ВКП(б) з 1917 року був заарештований та засуджений Особливою Нарадою при НКВД СРСР до позбавлення волі на вісім років без ураження в правах. Після відбуття покарання батько повернувся у родину (1946) .

В 1941 році Євген закінчив 8 класів. В серпні цього ж року через наступ німецьких військ на Чернігів разом з родиною був евакуйований до Романівського району Саратовської області, де продовжував навчання в середній школі і працював помічником комбайнера Романівської МТС.

Велика Вітчизняна війна не оминула юнака – у 18 років Євген був призваний до армії. Після 7- місячного навчання в Могилевському піхотному училищі, яке на той час знаходилося у м. Привольськ Саратовської області, в званні рядового, кулеметника 186 Гвардійського стрілецького полку 62 гвардійської стрілецької дивізії воював на Степному та ІІ Українському фронтах. В жовтні 1943 року, після поранення потрапив на лікування до шпиталю № 4171 ІІ Українського фронту. Та через декілька місяців Євген автоматником 33 Гвардійської мотострілецької бригади на ІІ Українському фронті визволяв Румунію. З липня 1944 воював у складі І Білоруського фронту на території Польщі кулеметником, автоматником, командиром відділення автоматників – розвідників, виконував обов’язки комсоргу роти. Важке поранення в січні 1945 року довелося лікувати у шпиталі № 4104 в м. Ташкент, після чого, в липні 1945 року, Євгена демобілізували як інваліда Великої Вітчизняної війни II групи. За участь в бойових діях Євген був нагороджений у 1944 році медаллю «За отвагу», а в 1945 – орденом «Слави» ІІІ ступеню, медалями «За победу» та «За освобождение Варшавы».

Восени 1945 року юнак вступив до Київського політехнічного інституту, однак навчався недовго – відкрилися рани і довелося доліковуватися. Бажання навчатися не залишило Євгена і у вересні 1946 року він вступив на фізико-математич-ний факультет Чернігівського державного учительського інституту. Протягом навчання отримував Сталінську стипендію за відмінне навчання та активну участь у громадській роботі: був групкомсоргом, секретарем комсомольської організації бюро факультету, членом комітету ЛКСМУ інституту, позаштатним лектором міського комітету ЛКСМУ тощо. З відзнакою закінчив інститут у 1948 році і був залишений для роботи старшим лаборантом фізико-математичного кабінету. Одночасно працював у школі № 4, а пізніше – №1 вчителем математики і астрономії 8 – 10 класів. Колеги та колишні учні відмічають педагогічні здібності Євгена Калити. Він був спроможний в зрозумілій і доступній формі донести до учнів найскладніший матеріал, розповісти цікаво і захоплююче важку тему. Заочно навчався на фізико-математичному факультеті Ніжинського педагогічного інституту, за два роки повністю виконав навчальний план чотирьох курсів математичного відділу, з відзнакою закінчив у 1951 році.

З вересня 1950 року Євген був переведений на посаду асистента кафедри педагогіки, а згодом – математики Чернігівського вчительського інституту. Працюючи на цій посаді отримав подяку за ініціативою студентів заочного факультету за те “що він обдумано, послідовно, з особливою майстерністю читав лекції» (Витяг з особової справи). Уважно ставився до студентів, тісно спілкувався з ними, надавав систематичну допомогу у оволодінні знаннями. У вересні 1954 року молодого викладача відрядили на річні курси викладачів математики у вищих навчальних закладах при Московському державному університеті. Закінчив він їх своєчасно і здав кандидатський мінімум за фахом «Математичні науки», почав роботу над дисертацією за темою «Обернена задача спектрального аналізу в постановках з розсіюванням для рівнянь в частинних різницях». З початку навчального 1955 року Євген Григорович вже працював старшим викладачем кафедри математики Чернігівського педагогічного інституту. В 1959 році Євгена Григоровича Калиту , як освіченого, здібного фахівця, призначили деканом нового в інституті педагогічного факультету.

В 1960 році в Чернігові відкрився загальнотехнічний факультет Київського політехнічного інституту з вечірньою формою навчання. За наказом Міністерства ВССО УРСР від 11 березня 1960 року деканом факультету був призначений Євген Григорович Калита.

На той час першочерговими завданнями для молодого 35 річного декана були: забезпечення факультету власною навчально-матеріальною базою; підбір науково-педагогічних співробітників.

За ініціативою Євгена Григоровича та за допомогою промислових підприємств області і відповідних кафедр Київського політехнічного інституту ці проблеми вирішувались.1961 року для факультету були виділені приміщення історичної архітектурної пам’ятки “Будинок губернатора” корисною площею більш ніж 1500 кв. м. за адресою: вул. Горького, 7.

Разом з організаційною діяльністю Євген Григорович, як старший викладач кафедри вищої математики і теоретичної механіки, читав лекції з вищої математики студентам механічного відділення. Як досвідченого фахівця з навчальної і наукової роботи, Євгена Григоровича у вересні 1963 року за конкурсом було обрано доцентом кафедри загальнонаукових дисциплін Чернігівського загальнотехнічного факультету КПІ.

З 1 вересня 1965 року набір студентів розпочав Чернігівський філіал Київського політехнічного інституту в складі трьох факультетів: механічного, технологічного, загальнотехнічного. Відповідно до наказу Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР директором філіалу був призначений Калита Євген Григорович. Стараннями Євгена Григоровича ЧФ КПІ розташувався у новому приміщенні за адресою вул. Горького, 34. Подальший розвиток філіалу, збільшення колективу, вимагало розширення навчально-матеріальної бази, будівництва додаткових приміщень для філіалу. Завдяки наполегливості Євгена Григоровича у мобілізації фінансових і матеріальних засобів на місцевому, республіканському і союзному рівнях, постійним відрядженням у Київ і Москву у 1968 році почалося будівництво нового навчального корпусу за адресою вул. Шевченка, 95. У 1970 році почали споруджувати лабораторний корпус № 2, у 1974 – «прибудову до школи № 16», у 1979 – гуртожиток № 2. 1975 року філіалу було передано новий учбовий корпус і майстерні площею 4900 кв. метрів.

Як наслідок плідної праці Євгена Григоровича Калити, за часи його керівництва в філіалі були організовані чотири факультети, в тому числі – два з денною формою навчання, створено 15 кафедр. Завдяки його зусиллям істотно розширилась і покращилась матеріально-технічна база філіалу. Були побудовані і введені в експлуатацію три нових навчально-лабораторних корпуси загальною площею близько 20 тис. кв. метрів, два студентських гуртожитки на 730 місць, їдальня та студентське кафе на 300 посадочних місць, бібліотека з загальним фондом більше 170 тис. примірників, спортзал, лабораторія обчислювальної техніки, яку було оснащено близько 300 ЕКВМ; постійно оновлювалося навчальне та лабораторне обладнання. Свідченням вдалого керівництва Євгена Григоровича Калити було і те, що Чернігівський філіал в системі Київського політехнічного інституту та серед вузів республіки протягом багатьох років займав передові місця з успішності студентів, організації навчальної та виховної роботи і його досвід широко розповсюджувався серед вищих навчальних закладів СРСР та соціалістичних країн. В філіалі впроваджувалися нові форми навчальної (межсессійний контроль знань, загально-політична практика), і виховної роботи ( будівельний загін, естрадний оркестр, СТЄМ та ін.). Студенти ЧФ КПІ щорічно були переможцями всіляких олімпіад.

Євген Григорович був дуже вимогливий до себе. Навіть очолюючи Чернігівський філіал КПІ він продовжував удосконалювати методику викладання дисциплін, що викладав, підвищував свою наукову кваліфікацію. Був членом республіканської науково-методичної Ради з вищої математики. Приймав активну участь в науково-методичній роботі кафедри і методичної комісії філіалу. Євген Григорович Калита є автором винаходу «Устройство для регулирования скорости намотки», ряду наукових статей та методичних розробок.

Сучасники пам’ятають Євгена Григоровича як людину, що була віддана всією душею улюбленій справі. Він не шкодував себе, віддавався роботі до останнього і такої ж віддачі вимагав від підлеглих.

За плідну самовіддану працю Євген Григорович був обраний делегатом ХХV з їзду КПРС, депутатом Чернігівської обласної Ради народних депутатів, неодноразово обирався членом міському Компартії України, членом Деснянського райкому Компартії України. Євген Григорович приймав активну участь в роботі обласного і міського відділень товариства «Знання», багато років займав посаду заступника голови обласної організації товариства. Декілька років був головою науково-технічної Ради з економічних та науково-технічних питань.

Євген Григорович Калита був нагороджений трьома орденами «Знак почета» (1961, 1971, 1975 роки), медаллю «За доблесный труд. В ознаменование 100-летия со дня рождения В.И.Ленина» (1970 рік). В 1978 році йому було присвоєно почесне звання «Заслуженный работник высшей школы УССР».

За участь у Великій Вітчизняній війні Євген Григорович нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня (1945), медалями «За отвагу» (1944 рік), «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг», «За освобождение Варшавы», «20 лет победы в Великой Отечественной войне 1941-1945гг.», «50 лет Вооруженных сил СССР», почесними знаками «25 лет победы в Великой Отечественной войне», «50 лет Украинской ССР».

Згідно поданої заяви з 1 липня 1982 року Євген Григорович Калита залишив посаду директора Чернігівського філіалу Київського політехнічного інституту в зв’язку з виходом на персональну пенсію республіканського значення.

7 квітня 1985 року Євгена Григоровича Калити не стало.

Більш докладно з життям та науковою спадщиною Євгена Григоровича Калити можна ознайомитися тут: Калита Євген Григорович: біобібліогр. покажч. / укл. Лузіна Н. С. – Чернігів : РВВ ЧДТУ, 2013. – 22 с. – (Серія біобібліографічних покажчиків «Історія ЧДТУ в особистостях»).


У липні 1982 року директором Чернігівського філіалу Київського політехнічного інституту був призначений Петро Олексійович Руденко.

/Files/images/Рисунок1-185x300.jpg Петро Олексійович Руденко народився 8 січня 1935 року в місті Кривий Ріг у родині гірничого інженера. Його дитинство пройшло у селищі Михайлово Хотіївської сільради Семенівського району. З 1942 по 1949 рр. навчався в школі в м. Кривий Ріг. 1949-1953 навчався в Дніпропетровському автомеханічному технікумі Міністерства оборони СРСР. 1957 року Петро Руденко вступив до Дніпропетровського металургійного інституту на заочне відділення та працював слюсарем з ремонту обладнання, контролером ВТК, технологом, конструктором, старшим інженером – конструктором, завідуючим бюро інструментального господарства, виконував обов’язки заступника начальника ВТК на рудоремонтному заводі у м. Кривий Ріг.

У 1960 році він перевівся до Українського заочного політехнічного інституту (Харків) на машинобудівний факультет, який закінчив, здобувши спеціальність інженера-механіка. У серпні 1965 року Петро Олексійович був обраний за конкурсом на посаду асистента щойно організованої кафедри технології машинобудування Криворізького гірничорудного інституту. Наприкінці першого року роботи в інституті Петро Олексійович – вже старший викладач і заступник декана механіко-машинобудівного факультету. У 1971 році захистив кандидатську дисертацію. 17 травня 1971 року рішенням Ради Криворізького гірничорудного інституту П.О. Руденку присуджено вчене звання кандидата технічних наук. У серпні 1972 року Петро Олексійович брав участь у конкурсі на посаду доцента кафедри технології машинобудування Чернігівського філіалу КПІ та отримав цю посаду. Зі своєю родиною – дружиною та двома доньками – він переїхав до Чернігова. З 1974 р. керував кафедрою технології машинобудування. Щорічно Петро Олексійович публікував 8-12 статей з технічних питань у наукових журналах. Почав працювати над докторською дисертацією з уніфікації металорізального інструмента на підприємствах машинобудування.

Після виходу на пенсію Є.Г. Калити, у липні 1982 року Петро Олексійович Руденко був призначений директором Чернігівського філіалу КПІ. П.О. Руденко запропонував створити у Чернігові самостійний технічний вищий навчальний заклад на базі філіалу. З цією метою було створено проектно-кошторисну документацію і розпочато будівництво дев’ятиповерхового навчального корпусу по вул. Шевченка та спортивно-оздоровчого табору на Десні у районі села Шестовиця. У той же час Петро Олексійович активно займався науково-методичною діяльністю за такими основними напрямками:

Розробка конструкторських і технологічних засобів підвищення якості виготовлених та відновлюваних деталей машин.

Уніфікація різального інструмента.

Проектування технологічних процесів у машинобудуванні.

Під його керівництвом було виконано та впроваджено велику кількість госпдоговірних та держбюджетних робіт, від яких філіал отримував чималі прибутки. 29 травня 1987 року Петру Олексійовичу Руденку рішенням Вищої атестаційної комісії при Раді Міністрів СРСР присвоєно вчене звання професора кафедри технології машинобудування.

У 1989 році Петро Олексійович був обраний за конкурсом у Черкаський філіал КПІ, де до 1994 року завідував кафедрою технології машинобудування.

Згодом Петро Олексійович повернувся до Чернігова. З 1994 року почав працювати у Чернігівському державному інституті економіки і управління, спочатку професором, а через місяць – завідувачем кафедри менеджменту. З 1995 року Петро Олексійович був заступником голови науково-методичної ради інституту. У 1996 році організував та очолив кафедру технологічних дисциплін інституту. З 1998 – член редакційної ради з розгляду матеріалів, рекомендованих до друку. У 2003 році у ЧДІЕУ за активною участю Петра Олексійовича відкрито нову спеціальність «Якість, стандартизація і сертифікація», і він всіляко сприяв розвитку цієї спеціальності на посаді завідувача кафедри стандартизації і техногенної безпеки.

За досягнуті успіхи Петро Олексійович був нагороджений дипломом IV Всеукраїнського конкурсу на кращу роботу з уніфікації й агрегатування в машинобудуванні; Почесною Грамотою президії Чернігівської облради науково-технічного товариства; Почесною Грамотою Чернігівського обкому Компартії України і обласної Ради народних депутатів. Тричі нагороджений знаком «Переможець соціалістичного змагання». Указом Президента України від 28 листопада 1995 р. П.О.Руденку присвоєно почесне звання Заслуженого працівника народної освіти України.

Усе своє життя Петро Олексійович захоплювався поезією, але перша його лірична збірка «Коснувшись Вашего виска» побачила світ лише в 1994 році. Потім, упродовж 1995-2004 рр., видав ще 15 ліричних збірок і 3 книги прози. З 1997 р. Петро Олексійович очолив літературну студію при Чернігівському державному інституті економіки і управління. У серпні 1999 року побачила світ «Фортуна» – перша літературна збірка студійців. За літературну діяльність Петро Руденко був удостоєний звання лауреата літературної премії ім. Михайла Коцюбинського 1998 року. У червні 1998 р. П.О. Руденко став членом літературної спілки «Чернігів». У 2002 та 2003 роках він ставав переможцем обласних конкурсів «Краща книга року». У 2004 році був виданий пісенник «Ювілейна муза». В ньому зібрані вірші Петра Олексійовича, більшість з яких покладено на його ж музику.

Пішов з життя Петро Олексійович Руденко 20 вересня 2006 року.

Більш докладно з життям та науковою спадщиною Петра Олексійовича Руденка можна ознайомитися тут: Руденко Петро Олексійович : біобібліогр. покажч. / укл. Л. С. Татаренко, Т. М. Коваленко, А. А. Савенко. – Чернігів : Чернігівський державний технологічний університет, 2013. – 39 с. – (Серія біобібліографічних покажчиків «Історія ЧДТУ в особистостях»).


З 1991 року очолив інститут на посаді ректора Денисов Олександр Іванович.

/Files/images/денисов.jpgОлександр Іванович Денисов – Заслужений діяч науки і техніки України, доктор технічних наук, професор, член Директорату Міжнародної асоціації з енергетики (Клівленд, США). Народився 23 листопада 1939 року у с. Свинець Курської області.

Трудову діяльність Денисов О. І. розпочав з 1959 року на промислових підприємствах міст Донецька та Орджонікідзе, пройшов добру школу як спеціаліст, починаючи з електрика, майстра та інженера.

З 1967 до 1986 року працював в Північно-Кавказькому гірничо-металургійному інституті завідувачем лабораторії, асистентом, старшим викладачем, доцентом, завідувачем кафедри промислової електроніки, стверджуючись як керівник та науковець. За досягнуті успіхи в роботі нагороджений: в 1981 році Почесною грамотою Міністерства освіти Північно-Осетинської Автономної республіки, в 1984 році значком Президії Центральної ради ВТВР “Відмінник винахідництва та раціоналізації”, в 1985 році значком Мінвузу СРСР “За відмінні успіхи в роботі в галузі вищої освіти”, в 1999 році Почесною грамотою Чернігівської облдержадміністрації та знаком Міністерства освіти України “Відмінник освіти України”.

В 1970 році захистив кандидатську, а в 1984 році – докторську дисертації. Результатом наполегливості в здобутті знань стало присвоєння в 1986 році вченого звання професора.

Денисов О.І. має 146 наукових і учбово-методичних робіт, з яких 3 монографії та 1 довідник з перетворювальної техніки. Отримав 22 авторських свідоцтва, підготував 8 кандидатів наук. Розроблена ним система високоточної стабілізації швидкості електроприводу апаратів точного магнітного запису серійно випускалася НВО “Маяк” (м. Київ).

З 1986 року Олександр Іванович працює в Чернігівському технологічному інституті завідувачем кафедри промислової електроніки, а з 1991 року очолює інститут на посаді ректора.

За ініціативою О.І. Денисова філіал Київського політехнічного інституту в 1991 році став самостійним технологічним інститутом, який в 1999 році був перетворений в Чернігівський державний технологічний університет четвертого рівня акредитації.

За цей період в закладі відкрито 7 нових спеціальностей, створено аспірантуру, а з 1997 року відкрито докторантуру. Послідовно здійснюється комп’ютеризація навчального процесу.

Денисов О.І. доклав чимало зусиль для створення в університеті фінансово-економічного напряму перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів, по якому навчається більш ніж 700 слухачів.

Завдяки його організаційним здібностям в університеті створено госпрозрахункові структурні підрозділи: котельня, дільниця громадського харчування, навчально-виробнича майстерня, школа довузівської підготовки.

Денисов О.І. багато уваги приділяє вирішенню питань соціального характеру. Завжди дбає про необхідну матеріальну підтримку працівників та студентів університету, які її потребують, вирішує питання житлового забезпечення.

Олександр Іванович інтелігентна, висококомпетентна людина. Заслужений авторитет вченого дозволили йому стати членом редколегії наукового журналу НАН України “Технічна електродинаміка”; заступником голови експертної ради Вищої атестаційної комісії з електротехніки та енергетики; членом директорату Міжнародної асоціації з економії енергії ІАЕЕ (Клівленд, США), членом спеціалізованої ради Д 26.187.01 по захисту докторських дисертацій в інституті електродинаміки НАН України.

Джерело


З 2010 р. університет очолював доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Сергій Миколайович Шкарлет.

/Files/images/Shkarlet.jpg Сергій Миколайович Шкарлет народився 19 жовтня 1972 року, м. Коканд, Ферганська обл., Узбекистан.

У 1995 році закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю «Математичне забезпечення системи автоматизації». Одержавши диплом спеціаліста за фахом інженер-математик, до вересня 1995 року працював інженером-конструктором Ніжинського НВК «Прогрес».

У жовтні 1995 року для здобуття другої вищої освіти вступив на денну форму навчання до фінансово-економічного інституту при Чернігівському технологічному інституті на спеціальність «Облік і аудит», який закінчив у червні 1996 року, одержавши диплом спеціаліста за фахом економіст.

З липня 1996 року працював асистентом на кафедрі менеджменту у Чер­нігівському технологічному інституті. З вересня 1996 року – викладачем кафедри економетрії обліку і аудиту. За сумісництвом з червня 1999 року по липень 2003 року був проректором з навчально-виховної роботи у Чернігівському інституті інформації, бізнесу і права Міжнародного науково-технічного університету.

З грудня 1997 року навчався в заочній аспірантурі Міжнародного науково-технічного університету за спеціальністю 08.06.02 «Підприємництво, менеджмент та маркетинг», з якої відрахований у жовтні 2000 року у зв’язку із захистом дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук на тему “Економічне управління інноваційною підприємницькою діяльністю в галузі створення програмного забезпечення» у спеціалізованій вченій раді Д 26.006.04 Київського національного економічного університету.

З квітня 2001 р. – доцент кафедри економетрії, обліку і аудиту Чернігівського державного технологічного університету.

У 2001 році отримав нагороду лауреату конкурсу «Молодий науковець року» Чернігівської облдержадміністрації.

У квітні 2003 року отримав вчене звання доцента по кафедрі економетрії, обліку і аудиту Чернігівського державного технологічного університету.

З липня 2001 року до червня 2010 року працював ректором Чернігівського інституту інформації, бізнесу і права Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая; з вересня 2006 року за сумісництвом – професором кафедри менеджменту Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая.

З грудня 2005 року по січень 2008 року навчався в докторантурі Націо­нального авіаційного університету за спеціальністю 08.00.04 «Економіка та управління підприємствами». У січні 2008 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук на тему «Формування економічної безпеки підприємств засобами активізації їх інноваційного розвитку» у спеціалізованій вченій раді Д 26.006.03 ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана».

У жовтні 2008 року отримав вчене звання професора по кафедрі менеджменту.

З 2010 р. – ректор Чернігівського державного технологічного університету.

Указом Президента України № 331/2012 від 18 травня 2012 р. отримав почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

Він є автором більше ста наукових праць, учасником Міжнародного проекту за програмою ПРООН № ІЛСК 96007 «Підтримка розвитку малих та середніх під­приємств України» (1997–1999 рр.), багатьох міждержавних проектів, зокрема, країн СНД «Методологія реструктуризації великих підприємств» під патронатом Міжнародної організації праці (1999–2001 рр.), «Консалтингові послуги щодо підготовки плану впровадження Проекту модернізації ДПС України», гранти Японського Уряду № ТР-029546 і № ТР-025817 (2000–2004 рр.), експерт-виконавець проектів «Антикризове управління організаціями в умовах реформування економіки України» (2002–2004 рр.) та «Управління процесом організаційних змін в умовах перехідної економіки» (2004–2006 рр.).

Результати наукових і прикладних досліджень Шкарлета С.М. враховані під час формування національної нормативно-правової бази: Закону України № 537-V від 09.01.07 р. «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки»; у процесі підготовки Закону України «Про промисловість»; під час розроблення і реалізації урядових постанов і розпоряджень, а саме «Концепції Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008–2012 роки», проекту Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008–2012 рр.

Дослідження Шкарлета С. М. пов’язані з побудовою цілісної системи ор­ганізації і забезпечення комплексного процесу формування стану економічної безпеки підприємства, підвищенням конкурентоспроможності продукції та виходу на світові ринки, оптимізацією виробничих бізнес-процесів підприємства і підвищенням якісних параметрів продукції.

Наукові інтереси: управління інноваційним розвитком, економічна безпека підприємств, обліково-аналітичне забезпечення економічної безпеки підприємства.

Більш докладно з життям та науковою спадщиною Сергія Миколайовича Шкарлета можна ознайомитися тут: Шкарлет Сергій Миколайович: до 55-річчя ЧНТУ: біобібліогр. покажч. / Черніг. нац. технол. ун-т, наук. б-ка; уклад.: А. А. Савенко, Н. С. Лузіна, Т. М. Коваленко – Чернігів : ЧНТУ, 2015. – 20 с. – (Серія біобібліографічних покажчиків «Історія ЧНТУ в особистостях»).


З 2020 р. НУ “Чернігівська політехніка” очолює доктор технічних наук, доцент, заслужений працівник освіти України Новомлинець Олег Олександрович.

/Files/images/Безымянный-1-220x300.jpgНовомлинець Олег Олександрович народився 4 травня 1977 року в м. Семенівка Чернігівської області. Навчався у школі № 1 м. Семенівки, яку закінчив у 1994 році.

У 1994 році вступив до Чернігівського технологічного інституту, який успішно закінчив у 1999 році й отримав диплом інженера-механіка за спеціальністю «Технологія та устаткування зварювання». У 1999 році вступив до аспірантури Інституту електрозварювання (ІЕЗ) ім. Є.О. Патона НАНУ. У 2002 році успішно закінчив аспірантуру і працював на посаді молодшого наукового співробітника ІЕЗ.

З 2003 року Олег Олександрович був прийнятий на роботу на посаду асистента кафедри зварювального виробництва Чернігівського державного технологічного університету.

З 2004 року по грудень 2008 року працював доцентом кафедри зварювального виробництва.

З грудня 2008 року по вересень 2009 року був деканом факультету післядипломної освіти та підвищення кваліфікації.

З вересня 2009 року по грудень 2012 року – директор центру післядипломної освіти та підвищення кваліфікації. Протягом 2002–2003 років О.О. Новомлинець був стипендіатом Президента України.

У 2003 році захистив дисертацію та отримав вчену ступінь кандидата технічних наук. У 2006 році отримав вчене звання доцента.

У 2007 році отримав грант Президента України на виконання науково- дослідної роботи. У 2010 році наукова розробка, автором якої є О.О. Новомлинець, виборола перше місце на обласному конкурсі «Краща науково-технічна розробка регіону».

У 2010 році Олег Олександрович був нагороджений Почесною грамотою обласної державної адміністрації.

У 2012 році став лауреатом Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України в номінації за наукові досягнення. О.О. Новомлинець протягом останніх десяти років був відповідальним виконавцем трьох держбюджетних науково-дослідних робіт: «Створення новітніх технологій зварювання виробів електронної техніки із різнорідних матеріалів», «Дослідження та розробка засобів модифікації поверхонь при зварюванні в твердій фазі», «Дослідження та розробка технології низькотемпературного дифузійного з’єднання вольфрамкобальтових твердих сплавів». У 2008 році був науковим керівником науково-дослідної роботи «Розроблення нового способу дифузійного зварювання через нанорозмірні сублімовані прошарки», що виконувалась за грантом Президента України. З 2012 року О.О. Новомлинець є відповідальним виконавцем фундаментальної держбюджетної науково-дослідної роботи: «Наукові основи отримання прецизійних нероз’ємних з’єднань зварюванням тиском».

З червня 2020 року Новомлинця Олега Олександровича призначено тимчасово виконуючим обов'язки ректора Національного університету «Чернігівська політехніка».

25 листопада 2020 року відбулися вибори ректора Національного університету «Чернігівська політехніка». За результатами голосування ректором обрано Новомлинця Олега Олександровича.

Історія ЧНТУ в особистостях : біобібліографічний покажчик

Авторська колекція в IRChNUT

Вікіпедія

Кiлькiсть переглядiв: 1522

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.