Вшануємо пам’ять героїв – випускників і студентів нашого університету, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України


Ми бережемо спогади про кожного з героїв і низько схиляємось перед величчю їх подвигу.

/Files/images/війна.jpg

А на моїй землі іде війна,

Стріляють танки і ревуть гармати.

Сповита горем, в чорному вбранні,

Сльозами вмилась не одна вже мати.

Найкращі з кращих падають від куль,

Грудьми своїми землю прикривають.

Сумним набатом в селах і містах

Звучать слова: « Герої не вмирають!»

Вони живуть навіки у серцях

І в пам’яті народу України.

І не дозволять нашим ворогам

Перетворить Вітчизну на руїни.

Ми вистоїм. Здолаємо катів,

Як маків цвіт, розквітне Україна!

На тих місцях, де йдуть тепер бої,

В земнім поклоні схилиться калина.

Світлана Чабан


/Files/images/oleksij-dyagovecz1.jpg Дяговець Олексій Васильович народився в с. Нові Боровичі, Сновського району, Чернігівської області 11 жовтня 1986 року, освіта вища, у 2008 році закінчив Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, працював у Чернігівському національному технологічному університеті, очолював федерацію регбі Чернігівської області та був капітаном команди «Камелот», служив в Національній поліції України з 12.06.2017 по 19.01.2023 рік.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України по всій довжині спільного кордону з територією Білорусі Дяговець О.В. приймав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на Чернігівщині і зокрема в місті Чернігів.

24-25 лютого 2022 року входив до складу оперативного штабу Оперативного командування «Північ» для координації і спільних дій працівників поліції ГУНП в Чернігівській області, військових ЗСУ, НГУ, працівників ДСНС.В період з 26 лютого 2022 року по 04 квітня 2022 року провів більше 20 виїздів по лінії фронту за межами українських позицій для проведення аеророзвідки сил противника з подальшою передачею точних координат в штаб Оперативного командування «Північ» та штаб артилерії для враження ворожої техніки, інколи в онлайн режимі.

За сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків, патріотизм, ініціативу і наполегливість, виявлені у захисті прав і свобод громадян, інтересів держави, вірність Присязі, стійкість та рішучість під час виконання службового обов'язку в умовах, пов'язаних з ризиком для життя, проявлену особисту мужність та героїзм під час стримування збройної агресії рф на території України, старший лейтенант поліції Дяговець Олексій Васильович, був нагороджений відомчими відзнаками Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та відзнакою МВС «Вогнепальна зброя».

Нагороджений медаллю «За оборону Чернігова» (посмертно).

14 липня 2023 року під час виконання бойового завдання по обороні України в Херсонській області Олексій загинув, як справжній патріот та Герой України. Похований Олексій на місцевому кладовищі «Яцево» у місті-герой Чернігів.

Джерело

https://suspilne.media/533067-ca-svitla-dusa-bula-usudi-de-potrebuvali-ludi-jogo-dopomogi-u-cernigovi-pohovali-voina-oleksia-dagovca/


/Files/images/пясецкий.jpg Пясецький Денис народився 23 лютого 1989 року в Чернігові. Навчався в місцевій школі № 9. Далі вступив до Чернігівського національного технологічного університету.

У 2012 році проходив строкову військову службу. З кінця 2014 долучився до лав МВС України, служив на посадах "інспектор ювенальної поліції", "дільничний офіцер", "старший дільничний офіцер поліції".

У 2015 році під час забезпечення охорони публічного порядку біля будівлі Верховної ради України отримав осколкові поранення від вибуху гранати. За час служби був нагороджений нагрудним знаком "За відвагу в службі". У 2021 році обіймав посаду начальника СПД №1 селища Куликівка ГУНП в Чернігівській області, того ж року вирішив повернутися до цивільного життя.

З першого дня повномасштабної війни брав участь в обороні Чернігова. Після звільнення Чернігівщини волонтерив, а у травні 2022 року став до лав ЗСУ. Служив на посаді командира відділення взводу вогневої підтримки, брав участь у боях на Сході. Був нагороджений почесним нагрудним знаком "Золотий хрест".

Загинув 10 січня 2024 року у бою на Донеччині.

Джерело


/Files/images/музиченко.jpg Під час виконання бойового завдання загинув випускник

Національного університету "Чернігівська політехніка".

Музиченко Денис Сергійович в 2018 році закінчив бакалаврат за спеціальністю 073 "Менеджмент".

Денис в процесі навчання показував себе з позитивного боку, проявив себе як цілеспрямований і дисциплінований студент.

Близькі та друзі попрощалися з Музиченко Денисом 13.02.2024.

НУ «Чернігівська політехніка» висловлює глибокі співчуття рідним, близьким та друзям Дениса!


/Files/images/Балан.jpg Балан Андрій Олексійович народився 16 листопада 1985 року в м. Чернігів.

Зростав разом зі своїм молодшим братом Миколою. З малку ходили в один садок, а потім і в одну школу №29. З початкових класів вдвох пішли в спортивну секцію з волейболу де мали непогані успіхи і не один рік займали призові місця обласного рівня.

Закінчив школу у 2002 році та вступив до Чернігівського політехнічного університету.

Після випуску працював на різних роботах, проте доля знов звела Андрія з братом Миколою в спільній справі з виготовлення меблів на замовлення. Андрій був дуже відданий справі і працював на всі 100%. Надзвичайно любив природу і різноманітні походи, сплави, рибальство, збирання грибів, тощо. Багато вільного часу проводив в улюбленому місці де пройшла значна частина життя м. Носівка. Дуже любив читати, був розумний і відповідальний.

16 листопада 2022 року долучився до лав Збройних Сил України та став на захист Батьківщини.

На жаль, Андрій Олексійович, загинув 3 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Ступочки, Краматорського району, Донецької області.

Провели в останній путь та поховали Героя 6 лютого 2023 року у місті Носівка.

Указом Президента України посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Джерело


/Files/images/насенник.jpg Насінник Олександр Сергійович народився 21 грудня 1992 року в Чернігові.

У 2010 році закінчив загальноосвітню школу № 34, а у 2016 - Національний університет "Чернігівська політехніка" за спеціальністю "інженер-будівельник", а також військову кафедру Харківського університету повітряних сил.

Працював у ТОВ "ЕСКО Енерго Інвест".

у 2022 році долучився до Сил Оборони України. Молодший лейтенант 21-го окремого стрілецького батальйону.

Загинув 23 березня 2022 року при обороні Чернігова.

Похований 4 квітня 2022 року в Чернігові. Нагороджений орденом Богдана Хмільницького III ступеня (посмертно).

Джерело


/Files/images/Бодун.jpgБодун Всеволод Ростиславович - воїн 77-ї окремої аеромобільної бригади загинув під час виконання бойового завдання із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на Донецькому напрямку.

Народився Всеволод Бодун 30 грудня 1980 року.

Навчався у Борзнянській середній школі, далі – у спеціалізованому класі ДЮСШ «Юність» у Чернігові. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Чернігівська політехніка».

Згодом став студентом Національного університету «Чернігівський колегіум».

Найбільшим захопленням Всеволода був спорт, любов до якого прищепив змалку батько, Ростилав Васильович. Він привчав сина бути не тільки сильним та витривалим, але й справедливим, товариським, щирим.

Коли юного хлопчика привели на заняття в Борзнянську ДЮСШ, тренери одразу ж помітили, що Всеволод стане не тільки гарним футболістом, а матиме організаторські здібності: він умів своєю грою запалювати інших.

За свою футбольну кар’єру Всеволод Бодун захищав кольори борзнянського «Пайовика», «Газовика», «Юності», «Лісовика» у чемпіонатах Борзнянщини. На обласному рівні вдягав футболку менської «Інтерагросистеми», борзнянської «Юності».

Виступав також у складі ветеранської команди чернігівської «Десни».

З лютого 2019 року Всеволод Ростиславович працював тренером-викладачем спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву з футболу «Юність».

На початку повномасштабного вторгнення Всеволод здійснював активну волонтерську діяльність, разом із друзями вивезли з Чернігова більше 600 цивільних людей. Окрім того, наш земляк допомагав у постачанні хліба на свою малу батьківщину.

Після деокупації Чернігівської області повернувся до тренерської діяльності. Наприкінці 2022 року вступив до лав ЗСУ.

Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого Захисника. У скорботі та молитві низько схиляємо голови, розділяючи невимовний біль втрати.

Прощання з Героєм відбудеться 25 листопада 2023 року в місті Чернігові:

Джерело


/Files/images/пряхін.jpg Пряхін Олександр народився 12 березня 1981 року у родині військового.

У 1987 році почав навчатися у Чернігівській середній школі №29, з часом закінчив здобувати середню освіту у ліцеї №16. Вступив до Чернігівського технікуму транспорту та компʼютерних технологій, де навчався на автослюсаря.

Працював за фахом у приватному підприємстві. Водночас розпочав навчання у НУ "Чернігівська політехніка" на менеджера. Після закінчення університету працював менеджером у магазині "Вена", а потім — у магазині "Епіцентр".

Після початку повномасштабної війни долучився до оборонців України. Був у складі одного з підрозділів військової частини А7105 на посаді розвідника-кулеметника.

Загинув у березні 2022 року під час виконання бойового завдання з оборони Чернігова поблизу села Лукашівка.

Протягом цього часу чоловік вважався зниклим безвісти, але його вдалося опізнати за допомогою ДНК-експертизі.

21 листопада 2023 р. рідні провели військового в останню путь у Катерининській церкві та поховали Олександра на кладовищі Яцево.

Джерело


/Files/images/казарян.jpg Під час несення військової служби загинув випускник нашого університету Казарян Вʼячеслав Артурович, спеціальність 187 Деревообробні та меблеві технології.

Йому було 22 роки, народився в м. Семенівка, навчався в школі №1, після закінчення школи навчався в Національному університеті «Чернігівська політехніка».

Після навчання проходив строкову службу в м. Чорноморськ, Одеської області і під час строкової служби пішов на війну захищати Україну.

Загинув під час поїздки для евакуації побратимів з Бахмуту.

Висловлюємо щиріші співчуття рідним і близьким, друзям, усім, хто знав Героя. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти в серці рідних болючу рану втрати, адже загибель найріднішої людини – велике випробування. Це невимовний біль та непоправна втрата, яку не пробачимо окупанту і ніколи не забудемо.

Герої не вмирають, вони продовжують захищати нас із небес! Вічна слава і пам’ять нашому Захиснику незалежності і цілісності України!

Слава Україні! Героям Слава!

Джерело


/Files/images/савицький.jpg Савицький В‘ячеслав Олександрович народився 10 лютого 1998 року у с. Купчичі.

У 2020 році закінчив Чернігівський державний технологічний університет.

Призваний за мобілізацією 19 червня 2022 року, був навідником аеромобільного батальйону.

В’ячеслав був лідером у спорті, одним з кращих захисників футбольної першості останніх років, незмінним захисником ФК Кудрівка.

У житті надійний, скромний, спокійний, справжній патріот України. Він був прикладом для юних футболістів, як треба любити гру. Прикладом він був і у служінні своєму народові та нашій Державі.

8 червня 2023 року на Луганщині, поблизу селища Білогорівка, В‘ячеслав загинув.

Пам'ятаємо кожного, хто віддав своє життя за свій народ, свою землю, свою Україну!

Джерело, https://www.facebook.com/profile.php?id=100006157593804


/Files/images/огієнко.jpg Огієнко Михайло народився 11 червня 1993 року в Чернігові.

У 2010 році закінчив школу №12. Продовжив навчання в Чернігівському технологічному університеті, далі працював за спеціальністю.

У серпні 2022 року став на захист Батьківщини. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А1978 на посаді командира артилерійського взводу.

Михайло загинув 1 липня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Джерело


/Files/images/нагайченко.jpeg Нагайченко Артем Борисович народився 24 квітня 1993 року в Чернігові. Проживав у селі Попільня на Корюківщині.

У 2010 році закінчив місцеву ЗОШ I-III ступенів, а у 2015 році отримав диплом про вищу освіту у Чернігівському національному технологічному університеті.

Протягом 2019-2020 років чоловік проходив строкову військову службу, після чого працював продавцем-консультантом в мережі магазинів «АТБ» у Києві.

У перший день повномасштабного ворожого вторгнення Артем вступив до лав ЗС України, долучившись до одного з підрозділів військової частини А1815. Службу ніс на посаді стрільця-помічника гранатометника та мужньо боровся за вільне майбутнє України.

12 червня 2023 року в районі села Сторожове, Волноваського району Донецької областіпід час виконання службових обов’язків внаслідок мінометного обстрілу героїчно загинув старший солдатНагайченко Артем Борисович.

Джерело


/Files/images/пруцаков.png Пруцаков Володимир Валерійович народився 31 липня 1994 року в місті Світловодськ Кіровоградської області.

Згодом разом з родиною переїхав у Семенівку на Чернігівщині.

Тут у 2012 році закінчив місцеву ЗОШ №1, а потім вступив до Національного університету «Чернігівська політехніка».

У 2014 році закінчив Київське регіональне вище професійне училище будівництва, де опанував спеціальність "слюсар з ремонту автомобілів; рихтувальних кузовів".

Протягом 2013-2016 років Володимир працював на приватному підприємстві «Семенівська мануфактура», після чого до 2022 року був на заробітках за кордоном.

У вересні 2022 року чоловік повернувся в Україну, аби стати на захист її територіальної цілісності та недоторканості.

Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А3488 на посаді стрільця-санітара та разом з побратимами до останнього боровся за вільне майбутнє українського народу.
На жаль,14 червня 2023 рокупід час виконання бойового завдання на Донеччині Пруцаков Володимир загинув.

Джерело


/Files/images/НЕЗДРОПА.pngНездропа Олександр Володимирович (09.10.1993-11.05.2022) - випускник кафедри технологій зварювання та будівництва НУ «Чернігівська політехніка».

Олександру Нездропі було 28 років.

Випускник славутицької школи №3, жив, навчався і працював з натхненням і любов’ю до Славутича та України.

Його захоплювало проєктування і будівництво.

Але його планам не вдалося здійснитися. Боєць Збойних сил України загинув на передовій у бою з окупантами, захищаючи нашу країну.

Джерело


/Files/images/СУРОВИЦЬКИЙ.jpg Суровицький Андрій Олександрович - випускник Фахового коледжу економіки і технологій НУ «Чернігівська політехїніка».

Суровицький Андрій, випускник 2021 року за спеціальністю "Харчові технології".

Після закінчення навчання вступив до лав ЗСУ, брав участь у бойових діях в зоні АТО. Був чесним і щирим, відповідальним і цілеспрямованим, доброзичливим і товариським.

08.05.2022 року Андрій, військовослужбовець 30-ї бригади, загинув під час несення військової служби.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).


/Files/images/ГРОЗА.jpg Гроза Ігор Григорович – стрілець 1-го стрілецького відділення 162-го окремого батальйону територіальної оборони 119-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних сил України, старший солдат.

Народився 22 листопада 1980 року в селі Жавинка (нині – Киїнської сільської об‘єднаної територіальної громади) Чернігівського району Чернігівської області. У 1997 році закінчив загальноосвітню школу села Слабин (нині – Гончарівська селищна об‘єднана територіальна громада) Чернігівського району, у 2018 році – Чернігівський національний технологічний університет (нині – Національний університет «Чернігівська політехніка»).

З 23 грудня 1998 року по 19 травня 2000 року проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України, призваний Чернігівським районним військовим комісаріатом Чернігівської області. Служив у 12-му інженерному полку 8-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А3814 (польова пошта В2381); місто Новоград-Волинський Житомирської області): з 7 січня по 25 червня 1999 року – водій електрик, з 25 червня 1999 року по 19 травня 2000 року – водій.

З 17 серпня 2000 року по 17 лютого 2014 року працював слюсарем з ремонту устаткування теплових мереж у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Чексіл» (місто Чернігів).

З 10 травня 2014 року по 9 червня 2015 року проходив військову службу у лавах Збройних Сил України по частковій мобілізації. Служив водієм електриком 41-го батальйону територіальної оборони «Чернігів-2» Збройних Сил України (з листопада 2014 року – 41-й окремий мотопіхотний батальйон 1-ї окремої танкової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України; військова частина польова пошта В3137).

З 28 січня 2016 року по 27 січня 2019 року проходив військову службу за контрактом у лавах Збройних Сил України. Служив у 5-му окремому полку зв’язку Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А2995, місто Чернігів): з 28 січня 2016 року по 25 жовтня 2017 року – водій, з 25 жовтня 2017 року по 27 січня 2019 року – старший водій.

З 8 серпня 2019 року по 9 серпня 2021 року проходив військову службу за контрактом у лавах Збройних Сил України. Служив у 132-му окремому розвідувальному батальйоні Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (військова частина А2298, місто Житомир): з 8 серпня по 7 жовтня 2019 року – водій електрик, з 7 жовтня 2019 року по 31 березня 2020 року – водій механік, з 31 березня 2020 року по 9 серпня 2021 року – командир відділення.

Брав участь в антитерористичній операції / операції об’єднаних сил на сході України.

24 лютого 2022 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив стрільцем 1-го стрілецького відділення 162-го окремого батальйону територіальної оборони 119-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних сил України (військова частина А7328, селище міського типу Седнів Чернігівського району Чернігівської області). Брав участь у боях за місто Чернігів.

25 лютого 2022 року підрозділ, в якому перебував старший солдат Ігор Гроза, отримав завдання закріпитися в районі села Халявин Чернігівського району Чернігівської області. Разом із військовослужбовцями 1-ї окремої танкової Сіверської бригади вони мали завадити російським окупантам зайняти позиції на підступах до міста Чернігова.

Підрозділ, у складі якого діяв старший солдат Ігор Гроза, одним із перших вступив у бій з росіянами і завдав їм чималої шкоди. Однак під навалою ворожої техніки українські воїни змушені були відступити до більш захищених позицій.

Старший солдат Ігор Гроза знаходився на БМП-1, яка поспіхом намагалась евакуювати воїнів до інших позицій. При відході наші підрозділи потрапили під ворожий обстріл артилерії. Один із вибухів пролунав біля БМП-1, внаслідок чого старший солдат Ігор Гроза отримав важкі осколкові поранення, від яких загинув.

8 квітня 2022 року похований на кладовищі села Жавинка.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (08.03.2022; посмертно).

https://ukraine-memorial.org/ua/biography/groza-igor-grigorovich/

https://war.segodnya.ua/ua/war/vtorzhenie/do-poslednego-vzdoha-zashchishchal-rodnoy-chernigov-istoriya-geroya-igorya-grozy-1622440.html

https://cheline.com.ua/news/vijna/u-chernigovi-vidkrili-kav-yarnyu-na-chest-voyina-shho-zaginuv-zahishhayuchi-chernigivshhinu-foto-335637


/Files/images/Барванов.jpg Барванов Григорій Васильович (народився 26 грудня 1977 в Молдові — помер 24 листопада 1922, поблизу Бахмута) — солдат, дитячі та юнацькі роки пройшли в селі Козари, проживав в м. Чернігів.

Навчався в Козарській середній школі. Закінчив Козелецький технікум ветеринарної медицини. Продовжив навчання в Чернігівському політехнічному інституті. Пройшов професійний шлях від інкасатора до головного ревізора відділу ревізій філії Чернігівської області, України «АТ» Ощадбанк.

Певний час працював на підприємстві «Носівське ХПП».

В 2019 році пережив автокатастрофу, отримав інвалідність. Міг просто лишатися вдома, але це було не в його життєвих правилах. З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у Чернігівський військкомат. Був призначений у стрілецький батальйон. Пройшов блокаду Чернігова.

Під ворожими обстрілами на власному авто, розвозив хліб і воду населенню. На передову лінію оборони міста возив боєприпаси та евакуйовував поранених. Брав участь в битві під Шестовицею. Після деокупації Чернігівської області продовжив захищати рідну землю на сході України.

За словами побратимів, він був щирим, чесним, порядним, мужнім воїном, вірним товаришем, неодноразово рятував поранених хлопців, ризикуючи власним життям. Мав добру вдачу і почуття гумору.

Джерело


/Files/images/о. куриленко.jpg Куриленко Олег Андрійович народився 29 жовтня 1993 року в селі Заріччя, Щорського району Чернігівської області.

У 2011 році закінчив Щорську ЗОШ I-IIIступенів № 2.

Навчався в Чернігівському національному технологічному університеті.

Працював в ТОВ «АТБ-маркет» старшим охоронником з 2014 по 2019 рік.

07.06.2019 року вступив до лав Збройних сил України добровільно. Проходив військову службу за контрактом в складі військової частини А4583 134 окремого батальйону охорони та обслуговування ОК «Північ» на посаді бойовий медик взводу роти охорони. Молодший сержант.

Загинув 11.03.2022 року під час виконання бойового завдання в районі кладовища «Яцево» м. Чернігів в результаті бойового зіткнення з підрозділом окупаційних військ російської федерації.

Похований 06.04.2022 р. у м. Сновськ, Корюківського р-н, Чернігівська обл. Центральне кладовище.

Указом Президента України №268/2022 від 21 квітня 2022 року «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом За мужність III ступеня ( посмертно).

Джерело


/Files/images/кошовий.jpg

Кошовий Віктор Вікторович народився 27 листопада 1986 року.

У 1993-му році розпочав навчання у місцевій школі міста Тернополя, згодом переїхав до Чернігова, де після закінчення школи у 2003 році вступив до Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці. Тут він навчався за спеціальністю «Право», а у 2008 році за тією ж спеціальністю вступив до Київського університету права при Національній академії наук України.

У період з 2009 року по 2016 рік, Віктор, працював у Чернігівському Новозаводському суді.

З 2016-го року був директором приватної юридичної фірми «Талісман».

З початком повномасштабного ворожого вторгнення Герой вирішив добровільно долучитися до Захисників України, аби обороняти рідне місто від ворожої навали. Потрапивши до одного з підрозділів Чернігівщини, Віктор разом з побратимами мужньо обороняли околиці міста та давали гідну відсіч ворогу, борючись за свободу та Незалежність України.

Він відрізнявся від інших своєю впевненістю, - згадує один з побратимів Віктора. – «Був відповідальним на службі, бойові завдання виконував вдумливо та сумлінно. Вітя дійсно заряджав інших енергією... Ми завжди пам'ятатимемо та згадуватимемо його як Героя».

Нажаль, 22 липня 2022 року Віктор загинув, до останнього будучи вірним рідній Батьківщині. Вдома у нього залишились батько та дружина Анастасія.

Джерело, https://www.facebook.com/ChernihivTCKtaSP/?locale=uk_UA


/Files/images/ІВАНЕНКО.jpeg Іваненко Сергій Михайлович - випускник кафедри «Публічне управління та менеджмент організацій» НУ «Чернігівська політехніка».

Він був цивільним, та коли ворог прийшов із війною, поповнив ряди добровольців. 3 березня склав присягу у ЗСУ та став на захист міста, яке дуже любив, в якому мав багато друзів і будував плани на майбутнє.

Він загинув у березні 2022 р., захищаючи місто-герой Чернігів. Сергій був і залишиться світлим, добрим, людяним. Хто знав його, кажуть, що був енергійним, активним, загартованим хлопцем. Дуже любив спорт, особливо футбол. Світлий, вихований, активний, добрий спортсмен. Усміхнений життєлюб, який мав багато планів на майбутнє. Але нажаль цим планам не судилося здійснитися. Проклята війна забрала його життя і залишилися лише спогади, дяка і велика шана юнакові. який віддав своє життя за волю і свободу України. Сергію було 25 років.


Орден «За мужність» III ступеня посмертно вручили рідним Сергія Іваненка,

Джерело


/Files/images/КРюЧОК.jpg Крючок Ілля Олегович - студент юридичного факультету заочної форми навчання НУ ”Чернігівська політехніка, раніше - випускник коледжу економіки і технологій.

Ілля Крючок став військовим у вересні 2020 року. Він служив у Державній прикордонній службі України. Паралельно навчався на заочній формі навчання.

16 березня під час виконання бойових завдань на Чернігівщині воїн загинув. Ілля отримав три кульові поранення. Було пряме попадання у серце. Прикордонник разом з побратимами вів бої біля Чернігова. Йому був 21 рік.

https://suspilne.media/220702-zagibli-geroi-cernigivsini-illa-krucok/

https://kraychernigiv.blogspot.com/2022/03/blog-post_29.html


/Files/images/ремньов.jpg Ремньов (Струговець) Павло Олександрович народився у м. Чернігові 6 березня 1996 року.

Чернігівську школу № 19 закінчив в 2013 році, після чого вступив до Чернігівського державного інституту економіки та управління на факультет «Менеджмент». У 2015 році пішов добровольцем на фронт в складі батальону «Айдар», перебував у зоні проведення АТО, стояв на захисті нашої держави. В листопаді 2018 року демобілізувався, почав мирне життя. Працював в туристичному комплексі «Бреч», вступив до НУ «Чернігівська політехніка», де продовжив навчання за обраною раніше спеціальністю. У 2021 закінчив навчання, одружився.З початком повномасштабного вторгнення убезпечивши свою родину та близьких, мобілізувався до сил Оборони України.Загинув під час виконання бойового завдання в м. Бахмут 17.01.2023 р. Павло був щирим патріотом України, поклав життя за краще майбутнє своєї Батьківщини.

Нагороджений : Орден «Воїнська доблесть» (серпень 2016), Орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (листопад 2016), Медаль «За бойові заслуги» (Посмертно).


/Files/images/сергієнко.jpg Сергієнко Андрій Володимирович.

Народився 28 вересня 1983 року в місті Корюківка, Корюківського району, Чернігівської області, у родині працівників Корюківської картонажно-поліграфічної фабрики.

У 1989 році Андрій пішов до першого класу Корюківської загальноосвітньої школи №1, яку закінчив у 2000 році. Навчався добре, захоплювався історією та географією. Мав спокійний характер, завжди посміхався, не боявся висловлювати свою думку.

Після закінчення школи вступив до Чернігівського комерційного технікуму, який закінчив у 2002 році. Але на досягнутому вирішив не зупинятися й продовжив навчання в Чернігівському державному інституті економіки і управління(2002-2005 роки навчання).

З 2006 року був прийнятий на роботу в Управління праці та соціального захисту населення міста Корюківки, на посаду «спеціаліст», а з 2009 року призначений на посаду начальника відділу персоніфікованого обліку управління. У 2010 році отримав підвищення до заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення.

У 2015 році, бувши людиною волелюбною, вирішив стати на захист Батьківщини. І у складі окремої механізованої бригади з 2015 по 2016 роки брав участь в АТО на території Донецької та Луганської областей.

Після повернення додому, продовжив працювати в Управлінні соціального захисту населення на попередній посаді.

12 жовтня 2018 року одружився й став батьком для 7 – річного хлопчика Назара.

Андрій мав плани на майбутнє, любив життя, був гарним сім’янином. За рік до повномасштабного вторгнення отримав водійські права. Любив разом з родиною їздити містом, подорожувати селами й містечками району. Родина мріяла об’їхати всю Україну на власному авто. Але доля вирішила інакше.

23 лютого 2022 року Андрій отримав повістку і мав наступного дня йти до лікарні, проходити комісію, але вранці 24 лютого його розбудила перелякана дружина: “Андрій, вставай. Війна!”.

15 хвилин і Андрій вже зібраний, попрощавшись з родиною, йшов до ТЦК та СП. Далі танки в рідному місті, захист Чернігова, а пізніше й виконання бойових завдань на сході країни. З 24 лютого 2022 року старший солдат Андрій проходив військову службу у військовій частині села Гончарівське, Чернігівської області.

9 місяців Андрій мужньо захищав Батьківщину.

29 листопада 2022 року Андрій, як командир стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону, разом з побратимами пішов на виконання бойового завдання.

30 листопада 2022 року, на день народження його матері, серце героя перестало битись внаслідок влучання танкового снаряда в бліндаж в районі населеного пункту смт Велика Новосілка, Волноваського району, Донецької області.

Джерело


/Files/images/топор.jpgТопор Роман Сергійович народився у місті Бахмачі 17 січня 1994 року.

Навчався у Бахмацькій гімназії. Здобув вищу освіту у Національному університеті «Чернігівська політехніка». Працював менеджером у одному із готельних комплексів у Києві.

Коли розпочалася повномасштабна війна, молодий чоловік без вагань пішов добровольцем до лав Збройних сил України.

Був мобілізований 17 листопада 2022 року другим відділом Ніжинського РТЦК та СП Чернігівської області. Служив гранатометником 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини А0284.

Мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув 19 лютого 2023 року поблизу населеного пункту Ступочки Краматорського району Донецької області.

Джерело


/Files/images/саєнко.jpg Капітан Саєнко Микола народився 4 липня 1991 року в Ніжині. Закінчив Ніжинську загальноосвітню школу №5, вищу освіту отримав у Чернігівському державному інституті економіки і управління.

З вересня 2011 року до серпня 2013 року навчався на військовій кафедрі офіцерів запасу Харківського університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба. Отримав звання молодшого лейтенанта за спеціальністю "Офіцер бойового управління повітряним рухом літаків".

До повномасштабної війни чоловік працював директором магазину "Моностандарт" в Ніжині.

З 2019 року перебував у лавах Національної Гвардії України, беручи безпосередню участь в операції об‘єднаних сил на сході нашої держави.

З 17 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання на Донеччині Микола загинув.

Джерело


/Files/images/Деревянко.jpg Молодший лейтенант Деревянко Микола Сергійович народився 22 травня 1995 року в смт Вапнярка на Вінничині.

В дитячі роки разом з рідними переїхав на Ніжинщину, тут закінчив 9 класів Ніжинської гімназії №3, після неї— Ніжинський агротехнічний технікум, а згодом і Чернігівський політехнічний університет.

До повномасштабної війни Микола працював у магазині будівельних матеріалів “ВЕНА”, але після подій 24-го лютого долучився до Захисників України, потрапивши на службу до складу військової частини А0989 на посаду командира артилерійського взводу.

На жаль, 17 листопада 2022 року під час боїв поблизу населеного пункту Невельське на Донеччині Деревянко Микола загинув. Того дня дружина Світлана назавжди втратила коханого чоловіка…

Джерело


/Files/images/любчик.jpg Любчик Артем народився у місті Корюківка Чернігівської області. З дитинства жив у селищі Варва. У 2019 році закінчив Варвинський ліцей №1. Потім навчався у Чернігівському національному технологічному університеті за спеціальністю «Геодезія і землеустрій».

2021 року хлопець підписав контракт із Збройними силами України. Служив у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. Був старшим стрільцем.

Старший солдат Артем Любчик загинув 26 травня 2022 року у бою з окупантами біля села Новолуганське під Бахмутом на Донеччині. Бійцю було 20 років.

«Чесний, доброзичливий, енергійний. Артем користувався повагою і авторитетом. Мав багато друзів, був чудовим сином, братом, онуком. Він проявив себе сміливим, відданим, гідним героєм рідної країни. Запам'ятаємо його як справжнього захисника Вітчизни», – зазначили у Варвинській громаді.

Поховали Артема у селищі Варва на Чернігівщині. У молодого захисника залишилися батьки, маленька сестричка, бабуся та кохана дівчина.

Меморіал героїв



/Files/images/вітер.jpg
Вітер Ростислав
народився 8 вересня 1997 року в Куликівці.

У 2015 році закінчив місцеву школу, після чого вступив до Чернігівського політехнічного університету, де навчався за спеціальністю «економічна кібернетика».

У 2019 році вирішив пов’язати своє життя з військовою справою, а вже у 2020 році підписав контракт та долучився до одного з підрозділів ДПСУ.

З початком повномасштабної війни чоловік став на захист рідної Батьківщини, перебуваючи на той час у складі одного з підрозділів Державної прикордонної служби в Маріуполі.

З 14 квітня 2022 року Вітер Ростислав вважався зниклим безвісти.

Джерело


/Files/images/Бондар.jpg Сержант Бондар Богдан Миколайович народився 27 квітня 1988 року у Чернігові.

У 2005 році закінчив місцеву ЗОШ №19, а з 2006 по 2007 роки проходив строкову військову службу.

Протягом 2009-2014 років чоловік працював слюсарем з ремонту та обслуговування технологічних установок на АТ “ОТКЕ”.

У 2011 році розпочав навчання у Чернігівському державному інституті економіки та управління.

З початком повномасштабної війни Богдан долучився до лав ЗСУ. Був на посаді стрільця-номера обслуги взводу охорони бригадної артилерійської групи. 23 січня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кремінна на Луганщині, Богдан загинув.

https://suspilne.media/373430-na-cernigivsini-poprosalisa-iz-cotirma-bijcami-aki-zaginuli-na-shodi-ukraini/

https://cheline.com.ua/news/vijna/na-chernigivshhini-v-ostannyu-put-proveli-chotiroh-voyiniv-341270


Бабаков Олексій народився 19 березня 1986 року у місті Потсдам Німецької Демократичної Республіки.

У дитинстві разом з батьками переїхав до Чернігова, тут закінчив загальноосвітню школу №35, після чого вступив доЧернігівського юридичного інституту.

З 2021 року Олексій проходив контрактну службу у Збройних Силах України, а з початком повномасштабного ворожого вторгнення у складі 1-ї окремої танкової Сіверської бригади захищав Батьківщину від ворожих російських військ.

14 липня під час виконання бойового завдання з захисту суверенітету та територіальної цілісності України на Дніпропетровщині Бабаков Олексій загинув, до останнього подиху залишаючись вірним своєму військовому, а головне — громадянському обов’язку!

Джерело


/Files/images/Холмов.jpg Холмов Тарас народився 27 березня 1997 року в смт Куликівка на Чернігівщині. Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи вступив до Національного університету «Чернігівська політехніка» за спеціальністю «економічна кібернетика».

У 2020 році Тарас вирішив долучитися до лав Збройних Сил України. Потрапив до складу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, де згодом обійняв посаду старшого оператора протитанкового відділення.

На жаль, 27 травня під час виконання бойового завдання поблизу села Довгеньке на Харківщині Тарас загинув.

«Стався перший обстріл і хлопців, які йшли по переду, поранило та посікло осколками. Тарас знаходився позаду і коли стався перший приліт, він не побіг в укриття, не ліг на землю, а кинувся рятувати товаришів. Він не помітив другого «виходу»…, — розповідають побратими Тараса.

Джерело


Лейтенант Карак Ігор народився 22 квітня 1994 року у Чернігові.

Закінчив місцеву ЗОШ №10, після чого вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Далі здобув освіту у Чернігівському національному політехнічному університеті.

До 24 лютого 2022 року чоловік працював на одному із чернігівських підприємств, а після початку повномасштабної війни долучився до оборонців Батьківщини. Службу ніс у складі військової частини А7014.

17 травня 2022 року під час оборони Сіверщини Ігор Карак потрапив під ворожий ракетний удар, отримавши травми, які виявилися несумісними з життям. Нещодавно вдалося ідентифікувати його тіло. Попрощалися з воїном у Чернігові в Катерининському соборі, поховали на кладовищі у Ялівщині.

https://suspilne.media/417228-na-cernigivsini-v-ostannu-put-proveli-dvoh-bijciv-aki-zaginuli-vid-raketnogo-udaru-ta-artilerijskogo-obstrilu/

https://cntime.cn.ua/zahisniki-chernigivshini-ta-donechchini-u-gromadah-article/


/Files/images/івашина.jpg Івашина Олександр народився у селі Ладан Чернігівської області.

У 1993 році закінчив Київський геологорозвідувальний технікум Держкомгеології України, відслужив строкову службу. У 1999 році здобув фах економіста у Чернігівському технологічному інституті. Весь час працював на керівних посадах. Остання робота – заступник директора ТОВ «Сіверагропродукт» міста Чернігів. Захоплювався історією, політикою, економікою. Цікавився нумізматикою.

26 лютого пішов до військкомату взяти зброю, щоб мати змогу разом з іншими чоловіками захистити мешканців свого будинку у разі вуличних боїв. У військкоматі добровільно пішов на військову службу рядовим солдатом 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Відправився на позиції до села Красне під Чернігів. Там потрапив під обстріл, загинув від отриманих травм грудної порожнини та гострої кровотечі.

Олександр Івашина загинув 26 лютого 2022 року.

«Став за батька моїй дочці від першого шлюбу Ірині. Готувалися до весілля доньки у березні 2022, а вже у вересні 2022 планували оформити офіційно свої відносини. Він ніколи не залишався осторонь. Бо був небайдужим до того, якою буде його Україна. Як відповідальний керівник мав лідерські якості – дисциплінованість, професіоналізм, впевненість у собі, комунікабельність. Володів особливою харизмою, що дозволяло йому привертати до себе людей. Користувався повагою серед керівників та підлеглих. Цілеспрямований, мужній, серйозний, з аналітичним складом розуму, який водночас був доброю, веселою та розумною людиною. Для мене це був мій Всесвіт, моя опора, підтримка та надія...», – розповіла кохана жінка загиблого Світлана, з якою вони прожили у цивільному шлюбі 10 років.

У Олександра залишилися батько, син, донька, сестра і дружина.

Джерело


/Files/images/Буренок П..jpg Буренок Павло Геннадійович народився 11 червня 1991 року у Чернігові.

У 2008 році закінчив Чернігівський колегіум №11. Був спортсменом, займався плаванням та у складі команди брав участь у змаганнях за першість України з військово-спортивного багатоборства.

Навчався на юридичному факультеті Чернігівського інституту економіки та управління, при ньому ж закінчив військову кафедру та отримав звання молодшого лейтенанта запасу.

Протягом 6 років проходив службу у Патрульній поліції України.

З початком повномасштабних бойових дій на Чернігівщині допомагав з евакуацією цивільних, забезпечував їх ліками, тісно співпрацюючи з українськими оборонцями.

З часом долучився до їх лав, проходив навчання у Львівській академії Сухопутних військ ЗСУ, певний час стажувався у Франції.

Після повернення потрапив до складу одного з підрозділів військової частини А4722 та на посаді командира розвідувального взводу вирушив боронити країну на Запорізькому напрямку. Там отримав поранення, але після лікування повернувся до побратимів.

Під час виконання чергового бойового завдання на Запоріжжі отримав ще одне тяжке осколкове поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу.

Медики місцевої лікарні боролися за його життя, але, на жаль,3 серпня 2023 року серце воїна зупинилося.

Джерело


/Files/images/болобан.jpegБолобан Олександр народився 26.12.1991 року у с. Оленівка, навчався у місцевій школі, брав активну участь у районних олімпіадах, захоплювався спортом, грав у футбол. Був дуже активною та щирою дитиною.

Після здобуття середньої освіти юнак вступив до Чернігівського інституту економіки та управління, обрав напрямок управління та адміністрування, спеціальність менеджмент. Після закінчення цього навчального закладу, одружився та переїхав до Сум, де проживав разом з родиною до повномасштабного вторгнення ворога.

4 листопада 2022 року присягнув на вірність Україні та пішов захищати рідну землю, де виконуючи військовий обов’язок, віддав за Батьківщину найцінніше – своє життя.

15 березня під час артилерійського ворожого обстрілу в районі с. Оріхово-Василівка Бахмутського району загинув Олександр Іванович Болобан.

У Олександра залишилася дружина та двоє дітей, які запам’ятають тата Героєм та Патріотом своєї країни.

Джерело



/Files/images/кохась.jpg Молодший сержант Кохась Євгеній Олександрович народився 5 травня 1981 року у Чернігові.

Тут ріс та проживав, навчався у місцевій ЗОСШ №20, а після неї — у Чернігівському державному інституті економіки та управління.

Останні роки працював у ТОВ «Вена», а після початку повномасштабної війни долучився до оборонців Батьківщини.

На службу потрапив до складу військової частини А0281 на посаду командира відділення та разом з побратимами віддано боронив Україну від загарбників.

10 березня 2023 року під час виконання бойового завдання на Луганщині Кохась Євгеній загинув.

Джерело


/Files/images/Б.кава.jpg Молодший лейтенант Кава Богдан Михайлович народився в місті Ніжині 20 вересня 2001 року.

У 2016 році закінчив 9 класів ЗОШ №4 міста Ніжин та вступив до Чернігівського коледжу економіки та технологій.

У 2022 році закінчивНаціональний університет “Чернігівська політехніка” з військовою кафедрою Харківського національного університету імені Івана Кожедуба.

У 2022 році в перші дні повномасштабного вторгнення російської федерації на території України, Богдан Михайлович вступ до збройних сил України, з 24 лютого здійснював оборону міст Ніжина та Чернігова на посаді кулеметника снайперського відділення зенітно-ракетного взводу, роти вогнепальної підтримки 163 батальйону територіальної оборони.

У грудні 2022 року зі своїми побратимами зі 163 ТрО вирушив захищати суверенні кордони на схід України в міста Бахмут та Соледар. В цьому ж місяці отримав військове звання молодшого лейтенанта.

30 грудня 2022 в не рівному бою з переважаючими силами противника загинув під час виконання бойового завдання.

Джерело



/Files/images/удовик.jpg Удовик Олексій Дмитрович народився 25 грудня 1983 року в Ніжині.

Навчався у місцевій школі №15, а у період з 2001-го по 2005-й роки - у Чернігівському державному інституті права, соціальних технологій та праці, який закінчив з відзнакою.

Після цього протягом двох років Олексій навчався в Академії прокуратури України, де здобув кваліфікацію магістра та почав працював на посаді помічника Овруцького міжрайонного прокурора Житомирської області.

В листопаді 2008 року потрапив на посаду помічника прокурора Малинського району Житомирської області, трохи згодом став помічником Новоград-Волинського міжрайонного прокурора.

У січні 2013-го року чоловік став головним спеціалістом юридичного сектору Ніжинського управління Державної казначейської служби, а у 2019-му році закінчив школу суддів, мріючи надалі працювати за цим напрямом.

До ЗСУ Олексій добровільно долучився у грудні 2022, воював у складі військової частини А2167.

25 лютого 2023 року під час виконання чергового бойового завдання поблизу Вугледара на Донеччині Удовик Олексій загинув.

https://www.gorod.cn.ua/news/gorod-i-region/140120-chernigivshina-v-ostannyu-put-provela-dvoh-zemljakiv-voyiniv.html

https://mynizhyn.com/news/misto-i-region/27211-nizhin-vtrativ-geroja-zaginuv-oleksii-udovik.html


Закіров Олександр Сергійович народився 28 вересня 1985 року у Чернігові. Тут навчався у загальноосвітній школі №11, а після її закінчення — у Чернігівському державному інституті економіки та управління.

За життя працював в ІТ-сфері, а з початком повномасштабного ворожого вторгнення вирішив долучитися до оборонців України. Так він потрапив на військову службу до складу 21-го окремого мотопіхотного батальйону «Сармат». Тут на посаді номера обслуги механізованого відділення Олександр разом з побратимами давав гідну відсіч загарбнику, мужньо борючись за свободу та Незалежність рідної Батьківщини.

На жаль, 7 серпня 2022 року під час виконання чергового бойового завдання в населеному пункті Піски на Донеччині Закіров Олександр загинув, до останнього будучи вірним військовій присязі та Україні!

Джерело


/Files/images/анопрієнко.jpg Анопрієнко В’ячеслав народився 18 вересня 1979 року у Чернігові, де закінчив школу №33. Далі вступив до Чернігівського ПТУ №5, де опанував спеціальність "електрик". Далі працював за цим напрямом у ТЦ “Дружба”, поєднуючи роботу з навчання у Чернігівському інституті економіки та управління.

З 1997-го року проходив строкову військову службу у лавах Національній гвардії України, а у 2002 році підписав контракт і протягом 3 років служив в одному з підрозділів ЗС України.

Після завершення контракту працював на будівництві, а у 2022 році знову добровільно повернувся до лав Збройних Сил. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А2613 на посаді командира відділення-командира машини.

На жаль, 13 червня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині В’ячеслав загинув.

Джерело



/Files/images/заїко.jpg Заїко Юрій Володимирович народився 31 січня 1985 року у Чернігові. У 2002 році закінчив місцеву загальноосвітню школу №12, а у 2007-му - Чернігівський технологічний університет за спеціальністю "Електронні системи". Чоловік працював інженером-електроніком у ТОВ "Фаворит Енергосервіс".

З перших днів війни Юрій допомагав лікарням, возив лікарів і донорів до центру переливання крові. Потім Юрій відвіз свою родину — дружину та 10-річну доньку Меланію, у безпечне місце, а сам вирішив вступити до лав Збройних Сил України.

Досвіду військової служби у Юрія не було, але він був справжнім патріотом, який вірив у те, що діти повинні жити у вільній Україні і що вони мають бути в безпеці.

"Головне — це наші діти у безпеці, а ми зробимо усе, що від нас залежить", - говорив Юрій друзям.

З квітня Захисник долучився до складу 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського, де обіймав посаду радіотелефоніста одного з підрозділів частини.

Юрій разом з побратимами стійко та мужньо протистояв російським окупантам на Херсонщині, не просто знищуючи ворогів та їхню техніку, а відтісняючи загарбників з півдня країни. Але за звільнення своєї землі Україна платить надвисоку ціну — кров'ю своїх Захисників. Заплатив своїм життям і чернігівець ...

10 жовтня 2022 року під час виконання чергового бойового завдання поблизу села Давидів Брід на Херсонщині матрос Юрій Заїко загинув.

Джерело



/Files/images/марк Волошко.png Волошко Марк народився в Чернігові, навчався у Чернігівській загальноосвітній школі №10 та закінчив Чернігівський національний університет «Чернігівська політехніка».

З перших днів повномасштабної війни став до лав захисників України у складі 58 окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського.

Протягом цих місяців вони мужньо виконували свій військовий та громадянський обов’язок з захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

Під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Білогорівка Луганської області 12 травня Марк загинув, до останнього подиху захищаючи Батьківщину від ворожої навали.

Джерело


/Files/images/поздняков.jpg

Поздняков Сергій народився 9 липня 1995 року в селищі Понорниця.

Після закінчення Понорницької школи вступив до Сосницького сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку, а згодом отримав вищу освіту за спеціальністю «банківська справа» у Чернігівському національному технологічному університеті. Але, на жаль, юнаку не довелося працювати за професією — війна змінила плани.

У своїй діяльності Сергій йшов стопами дідуся Юрія Івановича Позднякова, всіма шанованого вчителя Понорницької школи, який свого часу викладав ДПЮ. З 2014 року хлопець займався національно-патріотичним вихованням дітей та молоді, прививав їм любов до спорту та Батьківщини. Був одним із засновників молодіжного табору «Сіверська Січ» у смт Сосниця.

З першого дня повномасштабного вторгнення Сергій мужньо захищав Вітчизну, долучившись до територіальної оборони. До цього був на сході в 2014 році у складі Добровільчого Українського Корпусу та в 2019 році.

3 березня 2023 року під час танкового обстрілу на Бахмутському напрямку ворог підступно забрав життя молодшого сержанта, командира відділення снайперів РВП Сергія Тарасовича Позднякова.

Джерело


/Files/images/косарєв.jpgКосарев Костянтин народився 21 вересня 1984 року у місті Бровари.

У 1989 році сім’я приїжджає до міста Славутича. Тут у 2002 році він закінчує школу №3 та продовжує навчання у Національному університеті «Чернігівська політехніка».

Працював у міських організаціях. Мав акторські здібності, захоплювався театральним мистецтвом, з відзнакою закінчив театральне відділення Дитячої школи мистецтв. Його творча натура реалізовувалася у виставах та творчих проєктах народного театру «Добрий настрій». Гарно грав на гітарі. Відповідальний, добрий, завжди поспішав на допомогу своїм рідним та друзям.

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, добровольцем пішов захищати рідну землю. 8 квітня життя Костянтина обірвалося під Бахмутом на 39 році. Він з честю виконував свій обов'язок Захисника та віддав найдорожче – життя за рідну землю.

Джерело


/Files/images/Бабичев.jpgБабичев Олександр Володимирович народився 6 лютого 1973 року в місті Чернігів.

В 1990 році закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 16.

В 1995 році закінчив Чернігівський технологічний інститут за спеціальністю «Промислова електроніка».

В 1998 році закінчив Фінансово-економічний інститут перепідготовки при ЧТІ за спеціальністю «Облік та аудит».

Згодом почав займатися підприємницькою діяльністю.

З 2003 року працював в АТЗТ «Альцест».

26 лютого 2022 року, Олександр Володимирович, долучився до Територіальної оборони та став на захист Чернігівщини.

На жаль, Олександр Володимирович загинув 3 березня 2022 року під час виконання бойового завдання в м. Чернігів.

Джерело



/Files/images/дорош.jpgДорош Андрій народився 29 січня 1985 року у Чернігові. Тут ріс та навчався, закінчив місцеву школу №35, після чого вступив до Чернігівського політехнічного університету.

Значний період життя працював столяром, а до початку повномасштабної війни — водієм за кордоном.

Після повномасштабного ворожого вторгнення чоловік потрапив до складу військової частини А7333.

18 березня 2023 року під час боїв поблизу одного з населених пунктів Луганщини Андрій Дорош загинув.

Джерело


/Files/images/куриленко.jpg Куриленко Михайло Володимирович народився 5 лютого 1983 року у Чернігові.

У 2000 році закінчив середню ЗОШ №33 та вступив до Чернігівського державного інституту економіки та управління, який закінчив у 2005 році. Протягом 2005-2007 років працював у ТОВ “Фокстрот”, потім протягом ще 10 років - у ТОВ “Вена”, після чого став приватним підприємцем.
У перший же день повномасштабної війни Михайло за покликом серця прийшов до місцевого територіального центру комплектування, долучившись до роти охорони Чернігівського об'єднаного міського ТЦК та СП.

Спочатку на посаді заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення, а згодом - безпосередньо командира роти охорони Михайло взяв активну участь в обороні Чернігівського краю.

Перші дні ніс службу безпосередньо у місті, надалі разом з побратимами вибивав ворога з Бобровицької громади. Крім того, входив до групи знищення бронетехніки противника, забезпечивши недопущення прориву ворога на декількох напрямках бойового зіткнення.
Після звільнення Чернігівської області від російських окупаційних військ Михайло продовжив несення служби у складі роти охорони Чернігівського об'єднаного міського ТЦК та СП. У ці неспокійні для країни дні разом з побратимами він чатував на позиціях на околицях міста, бувши у будь-який момент готовим вкотре стати на захист рідного краю.

На жаль,17 червня 2023 року серце Михайла передчасно зупинилося...

Джерело


/Files/images/Лєднєв.jpgЛєднєв Володимир Володимирович (Лєший)народився 4 серпня 1978 р., м. Мелітополь, Запорізька обл.

Навчався в школі №3 м. Славутича.

Закінчив Чернігівський інститут економіки і управління.

Дуже любив ліс, походи в гори, об’їздив на велосипеді весь Крим. Мріяв побувати разом із сином у горах Болгарії. Був дуже світлою, доброю людиною.

Працював інженером служби фізичного захисту ДСП «ЧАЕС» з 1999 року. 24.02.2022 пішов до військкомату та був мобілізований до лав ЗСУ. У травні 2022 року поїхав на Схід захищати країну від окупантів у складі 92-ї окремої механізованої бригади імені Івана Сірка. Мав дружину та сина.

Сержант загинув 18 червня 2022 р., с. Рубіжне, Чугуївський р-н, Харківська облласті від кулі снайпера.

Похований ум. Славутич Вишгородського району Київської області.

Нагороди:орден «За мужність» III ступеня (посмертно).

Присвоєно звання «Почесний громадянин міста Славутича» (посмертно).

Джерело


/Files/images/Скорик Віталій Срібне.jpg Скорик Віталій Григорович народився 15 травня 1986 року у с. Харитонівка Срібнянського району Чернігівської області.

Навчався в Харитонівській та Карпилівській загальноосвітніх закладах.

Закінчив Чернігівський інститут економіки та управління.

Працював у сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Батьківщина».

Мав активну життєву позицію. Був депутатом районної ради.

З 1 серпня 2014 року служив у Збройних силах України. Захищав Україну в зоні АТО, мав бойові нагороди.

Після демобілізації займався власним виробництвом, фасуванням та продажем різних сортів меду та крем-медів. Віталій – автор проєкту «Виробництво та продаж крем-меду (іншої продукції бджільництва)», переможець на регіональному конкурсі соціальних стартапів в м. Суми. Його продукція мала популярність не лише в області, а й за її межами.

2 березня 2022 року повернувся з-за кордону додому, щоб захищати Україну. Став на військовий облік, і у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила вирушив на схід України.

18 березня 2022 року загинув внаслідок бойового зіткнення та масового артилерійського обстрілу поблизу м. Попасна Луганської області.

Похований 25 березня 2022 року в його рідному селі Харитонівка Прилуцького району Чернігівської області.

Указом Президента України № 323/2022 від 08.05.2022 р. «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» лейтенант Скорик Віталій Григорович нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

Джерело


/Files/images/макс. тевкун.jpg Тевкун Максим народився 19 січня 1981 року в селі Зайці Чернігівського району. У 1998 році закінчив Михайло-Коцюбинську середню школу, після чого вступив на навчання до Чернігівського державного інституту економіки та управління. У 2003 році закінчив інститут та отримав повну вищу освіту за спеціальністю "землевпорядкування та кадастр".

Протягом 2003-2004 років проходив військову службу в лавах ЗСУ.

Далі працював за спеціальністю в державних органах виконавчої влади, приватних організаціях. У 2010 році закінчив приватний ВНЗ — Інститут землевпорядкування та інформаційних технологій при Національному авіаційному університеті, отримав повну вищу освіту за спеціальністю "геодезія" та здобув кваліфікацію "інженер-геодезист".

Був Почесним донором України, нагороджений відзнакою Президента України "За оборону України".

У 2023 році захищав Україну у складі одного з підрозділів військової частини А2167.

Загинув 08 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Джерело


/Files/images/михайленко.jpg Михайленко Євген Васильович народився 01.05.1987 р. в м. Чернігів.

Після школи закінчив ПТУ №15 і почав працювати оператором ПК в мережі магазинів "Союз, Квартал".

З часом почав обіймати посаду директора магазину, паралельно здобував вищу освіту в Чернігівському державному інституті економіки та управління.

3 2007 по 2008 роки проходив строкову військову службу в одному з підрозділів в/ч А1288 на посаді стрільця.

У 2012 році одружився, з часом став батьком - у подружжя народилися син та донька. Останні роки працював на підприємстві ТОВ «Київ Хліб».

У вересні 2022 року приєднався до лав ЗСУ. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А1815 на посаді старшого стрільця-оператора.

Загинув 30.07.2023 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку внаслідок ворожого обстрілу. Попрощалися з воїном у Чернігові у Троїцькому соборі, поховали на кладовищі Яцево.

Джерело


/Files/images/гребенюк.png
Гребенюк Сергій
народився в Ічні.

В 2001 році закінчив Ічнянську гімназію ім. С. Васильченка. Здібний, виважений, дуже любив історію і правознавство.

Навчався в Чернігівському державному інституті економіки управління за спеціальністю правознавство (хотів бути юристом). Далі – Київський національний університет внутрішніх справ. Працював на різних посадах: державним виконавцем у відділі ДВС м. Чернігова, спеціалістом загального відділу Чернігівської РДА, стажувався у приватного нотаріуса.

У 2010 році здав кваліфікаційний іспит на право займатися нотаріальною діяльністю. Працював завідувачем Ніжинської районної нотаріальної контори, а з 2015 року вів приватну практику.

З перших днів повномаштабного вторгнення пішов до військкомату та записався у добровольці. Його служба розпочалася на посаді оперативного чергового командного пункту штабу військової частини А 7047. Він мав офіцерське звання молодшого лейтенанта, бо закінчив військову кафедру.

11 березня під час артилерійського обстрілу Чернігова ворог поцілив у командний пункт штабу. Сергій отримав осколкове поранення із потраплянням у грудну клітку та серце. Так загинув наш земляк. 15 березня його поховали у Киянці. “Чесний, щирий, надзвичайно добрий та чуйний, світла та порядна людина, завжди був відданий своїй справі. Був справжнім патріотом,” – так відгукуються про Сергія Гребенюка побратими по службі, друзі та колеги.

Джерело


/Files/images/дідовець.jpg Дідовець Андрій народився 12 травня 1996 року в селі Масалаївка Сосницької громади, з часом з родиною переїхав до села Синютин.

Закінчив Пекарівську школу, потім навчався в коледжі транспорту та комп’ютерних технологій ЧНТУ.

Працював у Чернігові.

У серпні 2023 року долучився до лав ЗСУ.

Був на посаді старшого стрільця.

Загинув 5 лютого 2024 року у бою на Донеччині.

Джерело


/Files/images/фелюст.png Солдат Фелюст Михайло народився 27 грудня 2001 року в Чернігові.

З восьми років займався у спортивному клубі "Білий вітер".

Закінчив дев'ять класів Чернігівського колегіуму №11, далі вступив до Фахового коледжу транспорту та комп'ютерних технологій при ЧНТУ.

Після його закінчення працював електриком дільниці будівельної компанії "Атлант" у Києві.

У лютому 2023 року підписав контракт та долучився до лав ЗСУ. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А2120, був на посаді командира першого аеромобільного відділення.Брав участь у боях під Кремінною, Сіверським та Білогорівкою.

Загинув 6 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Луганщині.Попрощалися з воїном у Чернігові в Катерининському храмі, поховали на кладовищі в Ялівщині.

Джерело


/Files/images/ггалайцьо.png Галайцьо Олександр народився 05 серпня 1980 року в селі Малійки на Чернігівщині.

Після закінчення середньої школи №21 навчався в Чернігівському радіомеханічному технікумі.

Працював на комунальному підприємстві "Чернігівводоканал", потім в "УкрСівербуді".

У липні 2023 року став на захист України. Служив у складі одного з підрозділів військової частини А0409 на посаді командира стрілецького відділення.

Загинув 20 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Джерело


/Files/images/ялинич.jpg Ялинич Олексій Миколайович народився 2 жовтня 1982 року у Чернігові. Тут навчався в загальній середній школі №12, після чого закінчив Чернігівський радіомеханічний технікум.

Останні роки проходив службу в національній поліції України, а з початком повномасштабної війни став на захист Незалежності Батьківщини.

Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А4123 та разом з побратимами віддано боронив країну від ворожих окупаційних військ.

На жаль, 20 травня 2023 року під час виконання бойового завдання на Луганщині Ялинич Олексій загинув.

Джерело


/Files/images/шамшур.jpgШамшур Петро Олександрович народився 28 листопада 1994 року у селі Деснянське, що на Коропщині, де ріс і навчався.

Після дев'ятого класу Петро вирішив вступати до Чернігів­ського радіотехнічного технікуму (нині це коледж комп'ютерних технологій і транспорту).

А піс­ля його закінчення вступив до Київського інституту технологій та дизайну. Але 2013-й став для студента переломним роком.

Пішов на військову службу. Служив у Шостці, військовій частині 3032.

Далі було навчання у школі сержантів у Золочеві Львівської області. І знову служба у Шост­ці.

Навесні 2015-го вступив до Харківської Національної Акаде­мії Національної гвардії України.

Із 2019-го року Петру довелося неодноразово викону­вати бойові завдання на пекель­ному сході України.

Офіцер, гартований дорогами АТО. Майор Національної гвардії України. А війна нарекла його ще і Героєм. Навіки...


15 лютого під час виконання бойового завдання з оборони населеного пункту Кремінна Луганської області загинув командир стрілецької роти Національної гвардії України Петро Шамшур.


Мужнього воїна чекали вдома дружина, маленька донька та батьки.

У рідній Деснянській школі на честь Петра встановлено меморіальну дошку пам’яті про героїчну мужність та сміливість воїна-гвардійця, яка завжди буде взірцем для наступних поколінь.

Джерело


/Files/images/полосьмак.jpg Полосьмак Дмитро народився 13 липня 1976 року у селі Корольча Чернігівського району.

Навчався в Чернігівському радіомеханічному технікумі за спеціальністю "технік-технолог", який закінчив у 1996 році.

Протягом 1996-1998 років проходив строкову військову службу. Також проходив військову службу за мобілізацією у 2014-2015 роках.

Після початку повномасштабної війни, у квітні 2022 року, став до лав Захисників України. Спочатку служив у складі роти охорони 4 відділу Чернігівського РТЦК та СП, а згодом долучився до одного з підрозділів військової частини А4007.

Загинув 13 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Джерело



/Files/images/лось.jpg 31-річний старший солдат Лось Ігор загинув наприкінці лютого – на початку березня 2022 року в бою з російськими окупантами на Чернігівщині.

Захисник отримав смертельні осколкові та вогнепальні поранення. Точну дати загибелі не змогли встановити, оскільки тіло чоловіка знайшли лише в травні поблизу аеропорту біля села Шестовиця.

Ігор родом з Чернігівської області. Закінчив Чернігівський радіомеханічний технікум. Працював оператором ЧПУ, майстром порошкової покраски у компанії «Спорттехніка». Цікавився футболом. Брав участь в АТО на Донбасі з 2014 року.

У перший день повномасштабного вторгнення Ігор приєднався до лав 1-ї окремої танкової Сіверської бригади, що у складі ЗСУ. Був водієм-електриком-оператором польової лазні групи матеріального забезпечення. Брав участь в обороні рідної області.

Сестра Ігоря, Ірина розповіла, що востаннє її брат говорив з мамою Аллою Володимирівною 3 березня минулого року. Після цього зв'язок з ним обірвався.

«У наших серцях ти назавжди залишишся усміхненим, добрим, мужнім, турботливим», – зазначила дружина загиблого Світлана.

В Ігоря залишилися батьки, дружина, син, сестра.

Джерело


/Files/images/хромець.jpgХромець Андрій народився і жив у селі Брусилів на Чернігівщині. Закінчив Киселівський навчально-виховний комплекс.

Потім навчався у Чернігівському радіомеханічному технікумі, де здобув фах автомеханіка. Після строкової служби у 2014-му пішов служити за контрактом до лав прикордонників. Був кінологом.

У 2016-2017 роках брав участь в АТО. 2018-го повернувся до мирного життя у рідному селі. Працював на заводі з виготовлення спортивного обладнання «Брустайл».

Із перших днів повномасштабного вторгнення Андрій вирішив захищати Україну. Згодом вступив до лав ЗСУ. Служив у 65-му окрему стрілецькому батальйоні. 1 жовтня їх підрозділ вирушив у Бахмут.

Старший сержант Андрій Хромець помер 26 листопада 2022 року у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені Іллі Мечникова. За чотири дні до цього, перебуваючи на бойовому посту під Бахмутом на Донеччині, боєць потрапив під ворожий обстріл. Отримав важке поранення голови. Захиснику було 30 років.

«Андрій був світлою, веселою, оптимістичною людиною. З усіма знаходив спільну мову, був душею компанії. Знав, про що поговорити і з однолітками, і з людьми старшого віку. Оптиміст, яких можна зустріти вкрай рідко. На запитання про те, як справи, мав одну відповідь: «Краще за всіх!». Завжди готовий був прийти на допомогу. Дуже любив життя. Мав багато планів на майбутнє. Виховував двох синів: страшому – 4 роки, молодшому – 10 місяців. В останні дні, ніби відчуваючи свою смерть, Андрій дуже шкодував, що діти маленькі, його не запам'ятають», – розповіла сестра Анастасія.

Поховали захисника у рідному селі на Чернігівщині.

В Андрія залишилися батьки, брат-близнюк, сестра, дружина і двоє синів.

https://www.victims.memorial/people/andrii-khromets


Семеніщев Дмитро народився 26 грудня 1974 року.

У Чернігові він провів усе своє життя. Навчався у школі №28, потім – у Чернігівському радіомеханічному технікумі.

До того рокового ранку 24 лютого він працював освітлювачем у місцевому Молодіжному театрі.

З початком повномасштабного ворожого вторгнення добровільно долучився до лав Збройних Сил України.

На жаль, 26 лютого під час боїв поблизу населеного пункту Красне, що недалеко від Чернігова, Дмитро загинув. Вдома на нього чекали мати та донька…

Джерело


/Files/images/РЯБИЙ.jpg Рябий Віталій Вікторович - заступник командира бойової машини - навідник-оператор1-ї окремої гвардійської танкової Новгородської орденів Червоного Прапора, Кутузова, Богдана Хмельницького, Олександра Невського і Червоної Зірки бригадиСухопутних військ Збройних Сил України, молодший сержант.

Народився 2 травня 1989 року у місті Чернігові. Закінчив загальноосвітню школу №28 міста Чернігів, у 2009 році - Чернігівський комерційний технікум (нині - Коледж економіки і технологій Чернігівського національного технологічного університету).

З 17 квітня 2011 року проходив військову службу за контрактом у 1-ій окремій гвардійській танковій Новгородській орденів Червоного Прапора, Кутузова, Богдана Хмельницького, Олександра Невського і Червоної Зірки бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1815, селище міського типу Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області).

З весни-літа 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Позивний «Бобер».

Під час боїв біля міста Щастя Луганської області молодший сержант Рябий разом з товаришем прикриваючи відхід основної тактичної групи неподалік мосту через річку Сіверський Донець, вступили в бій з розвідувально-диверсійною групою російсько-терористичних угрупувань. У ході бою Віталій Рябий отримав важке поранення, після чого був евакуйований до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (місто Харків), де його прооперували. Але 7 вересня 2014 року стан пораненого різко погіршився і він помер.

12 вересня 2014 року похований на кладовищі «Яцево» міста Чернігів.

6 травня 2015 року в місті Чернігові на фасаді будівлі загальноосвітньої школи №28 (проспект Миру, 207А), де навчався Віталій Рябий, йому відкрито меморіальну дошку.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (15.05.2015; посмертно).

Джерело


/Files/images/баришполець.pngБаришполець Євген Володимирович народився 15 травня 1981 року в Чернігові.

Закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 30 та Чернігівський юридичний коледж. Строкову службу проходив у м. Новомосковську. Працював у місті Києві в охоронному агентстві «Саламандра», звідки й був мобілізований у Збройні сили України 6 вересня 2014 року.

Батько солдата Володимир Григорович Баришполець розповідає, що син пішов служити без вагань – це відповідало його переконанням. Солдат, командир розрахунку БМ-21 «Град» 92-ї окремої механізованої бригади.

Після призову був направлений у Львівську область, м. Стариця на Яворівський полігон, де проходив навчання на командира розрахунку БМ-21 «Град».

Потім був направлений у Харківську область, м. Чугуїв на місце дислокації 92-ї бригади.

Трагічно загинув 28 лютого 2015 року в розташуванні військової частини. Похований 4 березня 2015 року в Чернігові.

Джерело


/Files/images/сусло.jpg Сержант Сусло Володимир народився 19 липня 1965 року у Чернігові. У 1980 році закінчив Чернігівську ЗОШ №24, а у 1983-му - Чернігівський радіомеханічний технікум.

До повномасштабного ворожого вторгнення чоловік працював на Чернігівській ТЕЦ, але після подій 24-го лютого вирішив стати до лав Збройних Сил України. Так він потрапив на службу до військової частини А7105 та разом з побратимами на посаді командира стрілецького відділення одного з підрозділів мужньо захищав Україну від ворожих окупаційних військ.

13 жовтня чоловік загинув поблизу Бахмута. Його побратими не на камеру розповіли, що Володимир був на чергуванні й вже мав змінитися та йти спати, але сказав, що почергує ще, замість іншого військового. Росіяни розпочали обстріл, чоловік загинув від ворожої міни.

Спогадами про колегу поділився голова профкому ТЕЦ Геннадій Лавриненко.

"Чудова людина, чудовий фахівець. Колектив просто був шокований. Він десь місяці два тому був, ми його бачили, зустрічали. Був сповнений оптимізму, бажання жити. Він назавжди залишиться в пам’яті колективу, ми його ніколи не забудемо. Ні його, ні його дітей, онуків. Будемо допомагати, якщо зможемо".

У Володимира залишилися дружина, двоє дорослих дітей та онуки. Поховали чоловіка на чернігівському кладовищі "Яцево".

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Джерело


/Files/images/радченко.jpeg Радченко Сергій народився 4 серпня 1991 року в сім’ї військовослужбовця у м. Шимкент (Республіка Казахстан).У 1998 — 2009 роках навчався в школі №3 м. Ніжина.У 2010 році проходив строкову військову службу у м.Чернігів.

У 2011 році вступив до Чернігівського коледжу економіки та технологій.

У 2021 році брав участь в Операції об’єднаних сил на сході, мав статус учасника бойових дій.Після повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт і до останнього дня захищав Батьківщину.

Служив Сергій Радченко у 117 бригаді, у Запорізькій області. 3 листопада росіяни обстріляли 26 населених пунктів, саме під час цих страшних подій він загинув.

9 листопада 2023 року Ніжин попрощався з Героєм – Сергієм Радченком.

Джерело


/Files/images/Сахно.jpg Сахно Володимир Володимирович народився 13 грудня 1975 р. у м. Чернігів.

Народився в сім’ї військовослужбовця.

Закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 1 та Чернігівський юридичний технікум.

Служив в армії. З 1996 року почалася його служба в органах МВС Українина посаді інспектора відділення дільничних інспекторів міліції.

У 2001 році був призначений на посаду офіцера (психолога) в/ч 3041 з охорони ДСП «Чорнобильська АЕС». У 2002 році здобув вищу освіту за спеціальністю «Психологія» в Чернігівському державному педагогічному університеті ім. Т. Г. Шевченка. У 2005 році був призначений на посаду коменданта 2-ї спеціальної комендатури в/ч 3041 Національної гвардії України. 2010 року здобув другу вищу освіту за спеціальністю «Управління персоналом та економіка праці» в Міжрегіональній Академії управління персоналом. Був звільнений з військової служби в запас у 2021 році. У зв’язку зі збройною агресією рф проти України, 24 лютого 2022 року був призваний на військову службу по мобілізації військовою частиною А7047 на посаду заступника начальника штабу (119-ї окремої бригади ТрО Чернігівської області). Мав дружину та сина.

Загинув 3 березня 2022 р., м. Чернігів.


/Files/images/терновий.jpg Терновий Дмитро Олександрович народився 17 травня 1969 року в Чернігові.

Навчався у Чернігівській загальноосвітній школі № 2, а у 1986 році закінчив Чернігівську гімназію № 31.

Закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю «інженер-електрик». У 2000 році закінчив Чернігівський національний технологічний університет за спеціальністю «облік та аудит».

Полковник міліції. Служив заступником начальника відділу внутрішньої безпеки у Чернігівській області Департаменту внутрішньої безпеки МВС України. У 2014 році призначений начальником відділу внутрішньої безпеки Донецької залізниці Департаменту внутрішньої безпеки МВС України.

Загинув 10 лютого 2015 року в районі села Логвинове Бахмутського (Артемівського) району Донецької області.

Похований 26 лютого 2015 року в Чернігові.

Указом Президента України № 213 від 9 квітня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

В пам’ять про Дмитра Тернового у квітні 2016 року на території Ніжинської загальноосвітньої школи № 9 та у травні 2016 року на будівлі Чернігівської гімназії № 31 встановлені меморіальні дошки.

Джерело


/Files/images/арєф\'єв.jpg Ареф’єв Євген Віталійович ("Спартак")

Народився 3 вересня 1972 р., м. Красноармійськ, Кокчетавська область, Казахстан в родині службовців. Згодом родина переїхала до Російської Федерації, а в 1983 році до України у м. Прип'ять Київської області, де він закінчує у школу № 1 м. Славутича. У 1989 році вступає до Рязанського вищого повітряно-десантного командного училища, яке закінчив 1993 році та отримав звання лейтенанта.

Після розпаду Радянського Союзу був виключеним зі списків Російської Федерації та зарахований у розпорядження міністра оборони України. Далі проходив службу в Хирівській десантній бригаді на Львівщині (м. Хирів) і через якийсь час був звільнений у запас.

У 1997 році розпочав свій бізнес - виготовлення пенопласту для будівельних робіт.

У 2002 році закінчивЧернігівський державний інститут економіки та управління.

З початком війни на сході України добровольцем пішов до Славутицького міського військкомату. Командир розвідувального взводу 1-го аеромобільного батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади. Мав позивний "СПАРТАК".

З серпня 2014-го був старшим на позиції в новому терміналі Донецького аеропорту - народ назвав їх кіборгами, за мужність та стійкість. Пізніше став заступником командира батальйону з розвідки. У 2016 - 2017 роках був начальником розвідки - помічником начальника штабу батальйону 79-ї бригади. 26 липня 2017 року після закінчення контракту звільнений в запас. Продовжив працював в особистому бізнесі. У 2019 році повертається на військову службу - помічник начальника розвідки розвідувального відділення штабу 1-ї окремої танкової бригади. З серпня 2019 року проходив службу у відділі військової розвідки управління розвідки штабу оперативного командування "Північ".

17 лютого 2020 року майор Євген Ареф'єв раптово помер внаслідок інсульту, що стався наприкінці січня під час виконання завдань в зоні ООС. Похований на секторі військових поховань Чернігівського кладовища "Яцево"

Указом Президента України № 622/2015 від 3 листопада 2015 року,"за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Нагороджений нагрудним знаком Міністра Оборони України «Знак Пошани».

Нагороджений нагрудним знаком Міністра Оборони України «За зразкову службу».

Нагороджений відзнакою командувача ООС "Козацький хрест".

21 вересня 2020 року рішенням Славутицької міської ради присвоєно звання "Почесний громадянин міста Славутича"/

Джерело


/Files/images/Богуш.jpg Богуш Андрій Васильович. Народився 18 березня 1977 року в Чернігові.

У 1992 році закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 5, у 1995 році – Чернігівський професійний ліцей деревообробної промисловості № 6 за фахом “столяр-червонодеревник”, а у 2005 році – Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці.

Працював на виробництві меблів, очолював підприємство.

Учасник Революції Гідності.

Вступив до Збройних сил України добровольцем. Солдат 2-ї роти “Захід” 24-го батальйону територіальної оборони “Айдар”.

Загинув 5 вересня 2014 року поблизу села Цвітні Піски Слов’яносербського району Луганської області.

Похований 12 вересня 2014 року в Чернігові.

Указом Президента України № 282 від 23 травня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Посмертно нагороджений нагрудним знаком “За оборону Луганського аеропорту” та відзнакою “За вірність присязі”.

В пам’ять про Андрія Богуша у вересні 2017 року на будівлі Чернігівської загальноосвітньої школи № 5 встановлена меморіальна дошка.

Джерело


/Files/images/Яковенко_Денис_Олександрович.jpg Яковенко Денис Олександрович народився 9 квітня 1989 року в селі Чаган Семипалатинської області (Казахстан).

У 1994 році батька (технік-електрик авіаційного обладнання) переводять в Україну. Сім’я переїжджає в Ніжин.

Від 1995 до 2006 року навчався в Ніжинській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7. На жаль закінчити, не вдалося – продовжив навчання в ПТУ № 35 за спеціальністю «автослюсар». Протягом усього року наполегливо готувався до вступу у ВНЗ.

У 2007 році склав іспити і вступив одразу в два виші: до Ніжинського аграрного інституту й до Чернігівського державного технологічного університету. Обрав Чернігівський виш, факультет «Електронні пристрої та системи». Навчання не закінчив. Через рік вирішив змінити місце навчання – став студентом Слов’янського коледжу Національного авіаційного університету. Провчився півроку та повернувся додому.

У 2009 – 2010 роках проходив строкову службу у внутрішніх військах у м. Павлограді. Працював барменом у кав’ярні м. Ніжина, пізніше барменом у суші-барах м. Києва, охоронником у гіпермаркеті.

Від перших днів Майдану допомагав протестувальникам: спочатку возив їжу, одяг, а потім приєднався до групи парамедиків.

10 травня 2014 року добровільно пішов на військову службу за частковою мобілізацією. Готувався в навчальному центрі 175 «Десна». Там і опанував навички снайпера-розвідника. Воював у складі 41-го батальйону територіальної оборони Збройних сил України «Чернігів-2».

Від початку подій в Іловайську Денис за власної ініціативи перервав відпустку і 28 серпня 2014 року відбув у район проведення АТО.

Загинув 4 вересня 2014 року в ході бою біля міста Дебальцевого, село Малоорловка Донецької області.

Похований 6 вересня 2014 року в місті Ніжині (Троїцьке кладовище). Указом Президента України № 311 від 4 червня 2015 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У пам’ять про Дениса Яковенка в травні 2015 року на будівлі Ніжинської загальноосвітньої школи № 7 та Ніжинського професійного аграрного ліцею встановлені меморіальні дошки.

Джерело


/Files/images/жоголко.jpgЖоголко Роман Федорович народився 26 серпня 1975 року в Городні.

У 1992 році закінчив Городнянську загальноосвітню школу № 1, а у 2001 році – Чернігівський інститут економіки та управління.

Працював начальником відділу малого бізнесу Чернігівського відділення “ВТБ Банку”.

Вступив до Збройних сил України в червні 2014 року добровольцем. Старшина, командир стрілецького відділення 1-ї окремої танкової бригади.

Помер 3 травня 2015 року в Національному інституті серцево-судинної хірургії імені М. Амосова.

Похований 6 травня 2015 року в селі Пекурівка Городнянського району.

Джерело


/Files/images/іващенко.jpgІващенко Андрій Віталійович народився 22 лютого 1976 року у Чернігові.

Закінчив чернігівську загальноосвітню школу № 11, Чернігівський комерційний технікум та Чернігівський національний технологічний університет за спеціальністю “інженер-економіст”. Працював у Національному архітектурно-історичному заповіднику “Чернігів стародавній” на посадах провідного інженера та завідуючого відділом.

Призваний до Збройних сил України у березні 2015 року. Старший матрос 1-го окремого батальйону морської піхоти. Брав участь в бойових діях проти російсько-терористичних угруповань на території Донецької області. Демобілізований у квітні 2016 року. Працював у Національному архітектурно-історичному заповіднику “Чернігів стародавній”. Помер 28 липня 2019 року внаслідок серцевої хвороби. Похований у Чернігові.

Джерело


/Files/images/кобець.jpg Кобець Володимир Леонідович народився 23 серпня 1978 року в Чернігові.

По закінчені загальноосвітньої школи навчався в Державному інституті економіки та управління. Працював у КП “Чернігівводоканал”, тресті “Київміськбуд-1” ім. М.П. Загороднього.

Призваний до Збройних сил України у 2015 році. Сапер, брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угруповань на Сході України. Демобілізований у 2016 році.

Помер 20 липня 2017 року. Похований у Чернігові.

Джерело


/Files/images/Носенко_.jpg Носенко В’ячеслав Олексійович народився 10 січня 1985 р. смт. Варва, (нар.10 січня 1985—пом. 8 грудня 2014 ) — солдат Збройних сил України. Закінчив Варвинську ЗОШ №1, Чернігівський інститут економіки та управління, юрист. По навчанні проходив службу у військовій частині. Демобілізувавшись, працював у варвинському ТОВ «Дружба нова». Від 2012 року працював у ПАТ «Укрнафта», помічник бурильника 4-го розряду, цех підземного і капітального ремонту свердловин. Призваний за мобілізацією 19 березня 2014-го, мінометник мінометної батареї механізованого батальйону, 1-ша окрема гвардійська танкова бригада. 4 червня був направлений у Луганський аеропорт, 55 днів тримав оборону. Зазнав поранення під час захисту Луганського аеропорту, підлікувавшись, повернувся на фронт. На початку грудня 2014-го мінометна батарея 1-ї танкової бригади була відкомандирована з-під Волновахи до 93-ї механізованої бригади— на той час утримувала позиції в районі села Піски. 8 грудня під час обстрілу в Пісках 152-мм артилерійський снаряд влучив у бліндаж, загинули троє військових — Валентин Бойко, Віктор Лавренчук, В’ячеслав Носенко, ще 6 зазнали поранень.

Був єдиною дитиною у батьків, не одружений. Похований у Варві з військовими почестями.

Джерело


/Files/images/назаренко.jpgНазаренко Богдан Анатолійович – водій відділення управління взводу управління гаубичної самохідно-артилерійської батареї 1-ї окремої гвардійської танкової бригади Сухопутних військ Збройних сил України, солдат.

Народився 4 грудня 1982 року в селищі міського типу Сосниця Чернігівської області. У 1998 році закінчив 9 класів середньої школи імені Олександра Довженко (нині – гімназія імені Олександра Довженко) селища міського типу Сосниця, у 2001 році – з відзнакою Сосницький сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку за спеціальністю «бухгалтерській облік», у 2005 році – Чернігівський державний інститут економіки та управління.

З 2015 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Служив у районі міста Волноваха Донецької області. На початку 2016 року солдат Назаренко потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. З того часу у нього весь час боліла голова. 15 березня 2016 року солдат Назаренко помер у зоні антитерористичної операції внаслідок набряку головного мозку.

18 березня 2016 року похований на Центральному кладовищі у селищі міського типу Сосниця Чернігівської області.

15 березня 2017 року в селищі міського типу Сосниця на фасаді будівлі гімназії імені Олександра Довженко (проспект Гагаріна, 22А), де навчався Богдан Назаренко, йому відкрито меморіальну дошку.

Залишились батьки, брат, дружина, донька та син.

Джерело


/Files/images/сковородько.jpgСковородько Сергій Іванович. Народився 17 жовтня 1985 року у селі Жадове Семенівського району. У 2003 році закінчив Жадівську загальноосвітню школу, а у 2010 році – Чернігівський державний інститут економіки і управління за спеціальністю “агрономія”.

Працював у Чернігівському міському відділі Державної служби охорони та ТОВ ВКП “Десна”. Призваний до Збройних сил України у квітні 2015 року. Брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угруповань на території Донецької та Луганської областей у складі 15-го окремого мотопіхотного батальйону. Демобілізований у липні 2016 року. Працював у ТОВ ВКП “Десна”.16 вересня 2016 року помер. Похований у селі Жадове.

Джерело


/Files/images/1sum.jpgШумейко Олександр Вікторович народився 1982 року в селі Митченки Бахмацького району Чернігівської області.

Вже у 1988 родина переїхала на постійне проживання до Криму, де Сашко пішов у 1-й клас місцевої школи, а 1993 року повернулася на Чернігівщину,— в село Киселівка Менського району, тож з 5-го класу Олександр навчався у Киселівській загальноосвітній школі. Мати працювала вчителем у тій же школі. Улюбленими предметами були історія, англійська мова, українська мова та література, географія. Закінчив школу 2000 року на оцінки «добре» і «відмінно». Захоплювався футболом і музикою,— улюбленим гуртом була«Арія».

Після закінчення школи вступив на заочне відділення Чернігівського інституту економіки та управління, де здобув вищу освіту за спеціальністю «Фінанси». Одночасно з навчанням працював рятувальником у Києві.

Строкову армійську службу проходив у«Десні» на Чернігівщині.

2007 року одружився і разом із дружиною переїхав на постійне місце проживання до Автономної Республіки Крим,— у місто Щолкіне. Влаштувався на роботу рятувальником. 2013 розлучився.

У березні 2014, після збройного перевороту в Криму й окупації Криму російськими військами, залишив службу, квартиру та переїхав до родичів у Киселівку, їздив на заробітки на будівельні об’єкти Києва. За власним бажанням ходив до Менського районного військкомату, щоб його призвали на військову службу на території проведення антитерористичної операції. Мріяв про те, що Кримський півострів повернеться додому. 11 лютого 2015 призваний за частковою мобілізацією як доброволець. Після проходження підготовки на Рівненському військовому полігоні відбув у свій підрозділ.

Солдат, номер обслуги протитанкового артилерійського розрахунку 2-го взводу роти вогневої підтримки17-го окремого мотопіхотного батальйону «Кіровоград»57-ї окремої мотопіхотної бригади, в/ч пп В2304. Головний навідникгармати «Рапіра». Ніс службу у Торецьку (на той час— Дзержинськ) та в районі окупованого міста Горлівка. Після закінчення служби планував пов’язати своє життя з армією, підписавши контракт.

Загинув о 00:03 у ніч на 4 серпня 2015 року від осколкових поранень внаслідок розриву 82-міліметрової міни під час вогневого зіткнення з противником в умовах двостороннього вогневого контакту, що тривав з 23:00 до 23:50, на взводному опорному пункті поблизу села Гладосове Горлівської міської ради.

Джерело


Вбиті Росією

/Files/images/кормільцина (1).jpg Внаслідок ракетної атаки на місто Чернігів 19.08.2023 загинула старший викладач кафедри іноземної філології НУ «Чернігівська політехніка»

Кормільцина Світлана Юріївна під час прогулянки в парку із дочкою.

Світлана була педагогинею. У Чернігівському державному педагогічному інституті імені Тараса Шевченка здобула фах учительки історії та англійської мови. Спершу викладала англійську в колегіумі №11 міста Чернігів. А з 2003 року працювала у Національному університеті «Чернігівська політехніка» на посадах викладачки і старшої викладачки кафедри іноземної мови. Студенти й колеги з теплотою та повагою пригадують її.


«Світлана Юріївна була дуже щирою, порядною, доброзичливою, толерантною, комунікабельною. Мала велику жагу до життя, багато планів на майбутнє, яким не судилося здійснитися. Несла світлу та позитивну енергію для оточуючих. Вона залишила багато теплих спогадів», – повідомили у виші, де викладала Світлана Кормільцина.

«Не можу пригадати, коли б вона злилася або когось образила. Останнім часом ми дуже рідко бачились. Але не пропускали жодної зустрічі однокласників. І там панували чудові, добрі, теплі, здебільшого веселі спогади про школу, університет, учнів», – написала однокласниця та колега загиблої Світлана Петрушенко.

«Найпозитивніша людина і неймовірна викладачка англійської мови», – додала колишня студентка Світлани Юріївни, Марія.

У Світлани Кормільциної залишилися батьки та донька.

Джерело


/Files/images/тория.jpg Внаслідок ракетної атаки на місто Чернігів 19.08.2023 загинула співробітниця директорату Навчально-наукового інституту архітектури, дизайну та геодезії (колишній ІБФ) НУ "Чернігівська політехніка" Торія Наталія Володимирівна, повертаючись з церкви.

Наталії був 41 рік. Із відзнакою закінчила Чернігівський державний інститут економіки й управління, де вивчала маркетинг.

Далі здобула ще одну вищу освіту за спеціальністю «Землевпорядкування та кадастр». Працювала старшою лаборанткою деканату інженерно-будівельного факультету Чернігівського державного інституту економіки й управління.

Із вересня 2008-го була секретаркою ректора. Останній період життя працювала старшою лаборанткою Навчально-наукового інституту архітектури, дизайну та геодезії Чернігівського національного університету «Чернігівська політехніка». Любила проводити час зі сімʼєю, подорожувати.


«У нашій памʼяті Наталія Володимирівна назавжди залишиться доброю, скромною людиною, доброзичливою колегою, професіоналкою. Чуйна, уважна і позитивна, принципова. Вона була добросердною мамою, щасливою людиною, жила мріями про майбутнє доньки», – додають у виші.

«Клята війна забирає найкращих. Розумна, світла, чудова дівчина. Немає слів, так боляче, співчуття рідним», – зазначила колега загиблої Наталія.

У Наталії Торії залишилися чоловік, донька і мама.

Джерело


/Files/images/назар.jpg Внаслідок ракетного удару по центру Чернігова 19 серпня 2023 року загинув студент Національного університету "Чернігівська політехніка" Назар Ігорович Ющенко.

За словами очевидців, Назар сидів у автомобілі неподалік драмтеатру, в який влучила російська ракета. Саме збирався від’їжджати. Він отримав смертельне уламкове поранення в голову.

Назар був родом із Чернігова. У 2020 році закінчив коледж транспорту та комп'ютерних технологій Чернігівського національного технічного університету. Далі вступив до НУ «Чернігівська політехніка», вчився на магістратурі за спеціальністю «Автомобільний транспорт». Мав авторитет серед студентів і викладачів, добре навчався. Обожнював лагодити автомобілі, допомагав із цим друзям і знайомим. Його пригадують щирим, порядним, доброзичливим.

«Назар був дуже світлою людиною. Мав мрію, мету, проєкт – зробити із «Запорожця» спорткар. Його життя обірвалося на злеті. Російська армія знищила людину, яка хотіла жити, працювати, мати дітей, мати щасливу долю», – сказала Євгенія, кураторка групи коледжу, в якій навчався Назар.

«У моєї найкращої, найріднішої, найближчої подруги Лєни загинув син – Ющенко Назар… Це неймовірна, незбагненна, найболючіша втрата для матері. Висловлюю найщиріші співчуття подрузі, яка втратила єдиного сина, єдину дитину. Назаре, мій світлий хлопчику, я тебе дуже сильно люблю. Ти мені був, як другий рідний син, згадую тебе найтеплішими словами. Боляче навіть подумати про те, що ми тебе більше не побачимо. Царство небесне, вічний спокій твоїй добрій, щирій душі», – написала подруга матері загиблого Оксана Полосьмак.

У Назара Ющенка залишилися мама, бабуся, дідусь та друзі.

Джерело


/Files/images/Доманц..jpgСергій Доманцевич – студент третього курсу НУ ”Чернігівська політехніка. Сергій народився і зростав у Новгороді-Сіверському.

Тут минуло його дитинство, юність. Тут ходив до школи, після її закінчення обрав для вступу спеціальність «Агрономія» в Чернігівській політехніці.

Якраз напередодні російського повномасштабного вторгнення, 22 лютого, Сергій поїхав з дому до Чернігова. А вже 24 лютого рідні стали телефонувати йому і обговорювати можливість виїхати з міста. В тих умовах зробити це було дуже складно: маршрутки не курсували, Новгород-Сіверщину з іншими північними громадами окупанти у перші ж дні заблокували від решти території Чернігівщини.

Сергій разом з іншими студентами перебували в гуртожитку, переховувалися від обстрілів у підвалі. Зранку 9 березня Сергій повідомив рідним, що вирішив ризикнути й вибиратися додому. Намагаючись вийти з міста Сергій Доманцевич потрапив під обстріл ворожих градів та загинув.

Джерело


/Files/images/якимчук.png Валентин Якимчук навчався на першому курсі НУ «Чернігівська політехніка» на туризмі.

14 березня російські військові відкрили вогонь по трьох юнаках у селі Мохнатин під Черніговом.

Жертвами стали 17-річні брати-близнюки Богдан і Євген Самодії та їхній 18-річний друг ‒ВалентинЯкимчук. Процесвідчатьдоказитасвідченняочевидців, які зібрало Радіо Свобода. Окупанти відкрили по хлопцях шквальний вогонь, коли ті просто йшли вулицею свого села.

Внаслідок відкритого по них вогню Валентину Якимчуку відірвало ногу та знесло пів голови. Від важких поранень на місці загинув один із братів-близнюків, Євген Самодій, а інший, Богдан Самодій, ‒дорогою в чернігівську лікарню.

Джерело


Демобілізовані ветерани війни, які померли та загинули

/Files/images/АНАНІЧЕВ.jpg Ананічев Павло Костянтинович народився 11 вересня 1985 року в Чернігові.

У 2002 році закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 5.

Навчався у Чернігівському державному інституті економіки та управління.

Працював на будівництві.

Призваний до Збройних сил України у січні 2015 року. У складі 14-ї окремої механізованої бригади брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угруповань на Донбасі.

Інвалід війни ІІ групи. Демобілізований у травні 2016 року.

Помер 22 червня 2019 року.


/Files/images/гладкій.jpg Гладкий Андрій народився 15 лютого 1988 року в Чернігові.

Закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 16 та Чернігівський державний інститут економіки та управління.

Боєць ДУК «Правий Сектор», а згодом Української добровольчої армії.

Брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угрупувань на Донбасі.

Помер 25 листопада 2019 року.

Джерело


Це жорстоко і незбагненно.

Може в цьому й моя провина.

Дві години назад за мене

невідомий солдат загинув.

В нього - холод, а в мене - протяг.

В нього - "нуль", а у мене - справи.

Пролилися на теплий одяг:

в нього кров, а у мене - кава.

Вітер бавиться; дощ скажений

не вгамується у долині.

Дві хвилини назад за мене

невідомий солдат загинув.

В мене - ліжко, а в нього - вирва;

й переляканий крик зозулі.

В мене раптом в висках зболіло,

а у ньому - чотири кулі.

Так жорстоко і так буденно,

мов життя й потойбіччя змова:

Дві секунди назад за мене

невідомий загинув знову.

Вітер бавиться, свище хижо.

Мій годинник рахує всюди:

Рік. Хвилина. Година. Тиждень.

Дві секунди. Одна секунда.

@Альона Васильченко

Кiлькiсть переглядiв: 1106

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.