Павло Тичина

“Ах, нікого так я не люблю, як вітра вітровіння, його шляхи, його боління і землю, землю свою”.

Павло Тичина “Вітер з України”.

Павло Григорович Тичина – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, новатор поетичної форми і наш видатний земляк.

Народився Павло Тичина 23 січня 1891 року у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Батько майбутнього поета був сільським дяком та вчителем «школи грамоти». Павло Тичина ще змалку виявив хист до музики, малювання і віршування. І хоча він навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), потім — в Чернігівській духовній семінарії, але священником не став. Його приваблювало мистецтво.

Великий вплив на поета-початківця мала зустріч з українським письменником Михайлом Коцюбинським, літературні суботи якого він регулярно відвідував і саме на них він почав читати свої вірші. Коцюбинський був першим, хто помітив талант юнака. У 1912 р. вперше надрукований вірш Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить». У 1913–1917 роках навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту, але не закінчив його. Одночасно працював редактором відділу оголошень газети «Рада» і технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913–1914), помічником хормейстера у театрі Миколи Садовського (1916–1917). Улітку підробляв у статистичному бюро чернігівського земства. Так, влітку та восени 1914–1916 років Тичина працював роз’їзним інструктором і рахівником-статистом Чернігівського губернського земського статистичного бюро. Це дало йому можливість зробити низку цінних фольклорних записів.Був членом Чернігівського самостійницького братства— молодіжної підпільної організації, яку очолював— Василь Еллан-Блакитний.

В 1919 р. вийшла в Києві його збірка «Сонячні кларнети». Тичина створив власний поетичний стиль, який отримав власну назву— «кларнетизм».1920 року Павло Тичина подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. — Капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.У 1923 роціПавло Тичина переїздить до Харкова, де працює в журналі « Червоний шлях».1926 р. взяв активну участь у створенні Вільної академії пролетарської літератури на чолі з М. Г. Хвильовим. З 1929 року — дійсний член Академії наук Української РСР.В 1940-1943 рр. Тичина очолює Інститут літератури АН УРСР. З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. У 1943-1948 роках — міністр освіти УРСР.З 1953 по 1959 рік — Павло Тичина — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей ВР УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей. Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці. П. Г. Тичина помер 16 вересня 1967 року в Києві.

Тичина писав не тільки вірші, а був і перекладачем: досконало володів болгарською, вірменською, французькою й турецькою мовами, був активним громадським діячем.

Край, у якому народився поет, не міг не вплинути на його творчість, адже Чернігівщина — один із найчарівніших куточків України з його неперевершеною природою. Своє захоплення рідним краєм П. Тичина висловив у вірші «Не бував ти у наших краях!».

Не бував ти у наших краях!

Не бував ти у наших краях!

Там же небо — блакитні простори…

Там степи, там могили, як гори.

А веснянії ночі в гаях!..

Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,

Серце б’ється і б’ється в грудях…

Не бував ти у наших краях.

Не бував ти у наших краях,

Бо відтіль не таким би вернувся!

Чув про степ, що ген-ген простягнувся?

Єсть там люди — й зросли у степах, —

Що не люблять, не вміють ридати,

Що не можуть без пісні і нивки зорати!

Тебе ж завжди я бачу в сльозах… —

Не бував ти у наших краях.

Наш Тичина. Вірши, роздуми про творчість великого поета / упоряд. і ред. С. Реп’ях. – Чернігів : Лозовий В. М., 2011 – 176 с.

Ця книга була присвячена 120-річчю з дня народження видатного українського поета, нашого земляка П. Г. Тичини. Кожен, хто прочитає книгу , побачить розвиток розмаїття поетичних тенденцій П. Г. Тичини, зміцнення людинолюбних тенденцій у літературі, зростання загального рівня поетичної майстерності.

До збірки увійшли ліричні шедеври поета. У первісному вигляді, без пізніших спотворень додаються поезії, що народились «десь на дні» його щирого серця. Повністю друкуються збірки «Сонячні кларнети», «Плуг», «Замість сонетів і октав». До розділу «За всіх скажу, за всіх переболію» включено кращі поетичні твори подальших збірок, а також твори, що не друкувалися за життя поета. Завершує книгу уривок із симфонії «Сковорода».

Тичина, П. Г. Десь на дні мого серця : поезії / П. Г. Тичина ; упоряд. Д. А. Головко. - К.: Рад. письменник, 1991. - 221 с.

До збірки увійшла рання лірика поета. Уперше в цьому, первісному вигляді, без пізніших спотворень, подаються поетичні перлини, що народилися «десь на дні» його щирого серця.

До збірки увійшли твори видатного українського поета, які стали класичним набутком світової літератури.

Тичина, П. Г. Живи, живи, красуйся : вибрані поезії / П. Г. Тичина. – К. : Дніпро, 1975. – 190 с.

До збірки увійшли вибрані поезії видатного українського поета Павла Тичини.

Павло Тичина. Із щоденникових записів / упоряд. Л. П. Тичина, С. В. Тельнюк. - К.: Радян. письменник, 1991. – 430 с.

Книга містить щоденникові записи видатного українського радянського поета П. Г. Тичини, які охоплюють період 1919 – 1667 рр. В них свідчення духовного життя і шукань автора, яскраві враження від численних зустрічей з чудовими діячами містецтва, роздуми про природу і специфіку художньої творчості.

Бібліотека Української Літератури, де пропонуються повні тексти творів Павла Тичини.