Павло Тичина

Павло Тичина

       %d1%82%d0%b8%d1%87%d0%b8%d0%bd%d0%b0   “Ах, нікого так я не люблю, як вітра  вітровіння, його шляхи, його боління і  землю, землю свою”.  

                                  Павло Тичина  “Вітер з України”.

 

Павло Григорович Тичина – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, новатор поетичної форми і наш видатний земляк.

Народився Павло Тичина 23 січня 1891 року у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Батько майбутнього поета був сільським дяком та вчителем «школи грамоти». Павло Тичина ще змалку виявив хист до музики, малювання і віршування. І хоча він навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), потім — в Чернігівській духовній семінарії, але священником не став. Його приваблювало мистецтво.

Великий вплив на поета-початківця мала зустріч з українським письменником Михайлом Коцюбинським, літературні суботи якого він регулярно відвідував і саме на них він почав читати свої вірші. Коцюбинський був першим, хто помітив талант юнака. У 1912 р. вперше надрукований вірш Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить». У 1913–1917 роках навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту, але не закінчив його. Одночасно працював редактором відділу оголошень газети «Рада» і технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913–1914), помічником хормейстера у театрі Миколи Садовського (1916–1917). Улітку підробляв у статистичному бюро чернігівського земства. Так, влітку та восени 1914–1916 років Тичина працював роз’їзним інструктором і рахівником-статистом Чернігівського губернського земського статистичного бюро. Це дало йому можливість зробити низку цінних фольклорних записів. Був членом Чернігівського самостійницького братства — молодіжної підпільної організації, яку очолював — Василь Еллан-Блакитний.

В 1919 р.  вийшла в Києві його збірка «Сонячні кларнети». Тичина створив власний поетичний стиль, який отримав власну назву — «кларнетизм». 1920 року Павло Тичина подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. — Капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року. У 1923 році Павло Тичина переїздить до Харкова, де  працює в журналі « Червоний шлях».1926 р. взяв активну участь у створенні Вільної академії пролетарської літератури на чолі з М. Г. Хвильовим . З 1929 року — дійсний член Академії наук Української РСР. В 1940-1943 рр. Тичина очолює Інститут літератури АН УРСР. З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. У 1943-1948 роках — міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — Павло Тичина — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей ВР УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей. Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці.
П.Г. Тичина помер 16 вересня 1967 року в Києві.

Тичина писав не тільки вірші, а був і перекладачем: досконало володів болгарською, вірменською, французькою й турецькою мовами, був активним громадським діячем. Край, у якому народився поет, не міг не вплинути на його творчість, адже Чернігівщина — один із найчарівніших куточків України з його неперевершеною природою. Своє захоплення рідним краєм П. Тичина висловив у вірші «Не бував ти у наших краях!».

Не бував ти у наших краях!

Не бував ти у наших краях!

Там же небо — блакитні простори…

Там степи, там могили, як гори.

А веснянії ночі в гаях!..

Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,

Серце б’ється і б’ється в грудях…

Не бував ти у наших краях.

Не бував ти у наших краях,

Бо відтіль не таким би вернувся!

Чув про степ, що ген-ген простягнувся?

Єсть там люди — й зросли у степах, —

Що не люблять, не вміють ридати,

Що не можуть без пісні і нивки зорати!

Тебе ж завжди я бачу в сльозах… —

Не бував ти у наших краях.

Бібліотека Української Літератури, де пропонуються повні тексти творів Павла Тичини.