ННІПСТ

 
Історія закладу:
1969 р. – Чернігівський юридичний технікум
1994 р. – Чернігівський юридичний коледж
2004 р. – Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці
2014 р. – Навчально-науковий інститут права та соціальних технологій ЧНТУ.
                      ________________________________________
       

krupkoКрупко Петро Миколайович – Міністр Кабінету Міністрів України, випускник Чернігівського юридичного технікуму 1976 року. Народився 5 березня 1958 р. в с. Бондарi на Чернiгiвщинi. У 1973 році вступив до Чернігівського юридичного технікуму за спеціальністю «Правознавство та облік у системі соціального забезпечення». Навчаючись у технікумі Петро Миколайович вів активне громадське життя. Брав участь у студентських конференціях, спортивних змаганнях, художній самодіяльності. Був командиром студентського будівельного загону.

Після закінчення технікуму в 1976 році Петро Миколайович вступає до Київського державного університет iм. Тараса Шевченка, за фахом юрист. У 1990 році здобуває другу вищу освіту в Київському інституті народного господарства за спеціальністю «Планування народного господарства», через три роки закінчує інститут державного управління і місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України.Працював першим заступником завідуючого юридичним відділом, першим заступником начальника, начальником юридичного управління Кабінету Мiнiстрiв, заступником Урядового секретаря Кабмiну — директором юридичного департаменту. З 2001 року — заступник Державного секретаря Кабміну, директор юридичного департаменту Секретаріату, заступник міністра, перший заступник міністра Кабінету Мiнiстрiв.

З 23.03 по 27.09.2005 р. — міністр Кабінету Мiнiстрiв, з жовтня 2005 по лютий 2007 р. — перший заступник міністра юстиції. Народний депутат України шостого скликання. Заслужений юрист України.

Використана інформація з джерела  

Вікіпедія

____________________________________

250px-%d0%bf%d1%80%d0%be%d1%84%d0%b5%d1%81%d0%be%d1%80_%d0%ba%d1%83%d1%86_%d0%b2%d1%96%d1%82%d0%b0%d0%bb%d1%96%d0%b9_%d0%bc%d0%b8%d0%ba%d0%be%d0%bb%d0%b0%d0%b9%d0%be%d0%b2%d0%b8%d1%87_Куц Віталій Миколайович — сучасний український правознавець, фахівець в галузі кримінального права, кандидат юридичних наук, професор, заслужений юрист України, полковник міліції, старший радник юстиції, засновник школи правового забезпечення протидії злочинності, співавтор сучасного Кримінального кодексу України (2001 року), Законів України «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про протидію торгівлі людьми», «Про прокуратуру» (2014), та низки інших нормативно-правових актів; один із фундаторів Харківського національного університету внутрішніх справ, Національної академії прокуратури України; активний громадській діяч. Має близько 200 науково-методичних публікацій в тому числі навчальних посібників та підручників з рекомендацією МОН. Підготував 15 кандидатів юридичних наук, з яких 2 стали докторами наук.

Народився 10 травня 1955 року на Чернігівщині. Після закінчення школи в 1970 році вступив до Чернігівського юридичного технікуму (нині — Навчально-науковий інститут права і соціальних технологій Чернігівського національного технологічного університету). По закінченні технікуму працював в органах соціального забезпечення в Закарпатській області. Служив у Збройних силах, після закінчення служби, повернувся до Чернігова і протягом двох років працював юрисконсультом обласного тресту аграрних підприємств м’ясо-молочного профілю. За направленням прокуратури Чернігівської області у 1977 році вступив до Харківського юридичного інституту (нині Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого)  на факультет з підготовки кадрів для органів прокуратури. Після закінчення з відзнакою цього закладу, а згодом і аспірантури В .М. Куц працював викладачем і доцентом кафедри кримінального права та заступником декана одного з факультетів університету. У 1986 році Віталій Миколайович перший з випускників Чернігівського юридичного технікуму став кандидатом юридичних наук (науковий керівник професор М. І. Бажанов, тема дисертації «Кримінальна відповідальність за вимагання», спеціальність 12.00.08) та отримав наукове звання доцента (1991).

Вікіпедія

______________________________

pm836image001Лилак Дмитро Дмитрович – Суддя вищого кваліфікаційного класу, кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України.

Народився 22 жовтня 1960 року в с. Кадобна Калуського району Івано-Франківської області. 1979 року закінчив Чернігівський юридичний технікум. З липня 1979 року по квітень 1980 року – інспектор відділу соціального забезпечення Печерського райвиконкому м. Києва. Проходив строкову військову службу. У 1982–1992 роках – інспектор операційного відділу по контролю за призначенням пенсій та допомоги Об’єднаного центру по нарахуванню і виплаті пенсій та допомоги м. Києва та Київської області, інспектор сектору пенсій Київського міського відділу соціального забезпечення, завуч, заступник директора, директор Республіканських постійно діючих курсів Міністерства соціального забезпечення УРСР. 1987 року закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1992 року по 2001 рік працював суддею Вищого господарського суду України. У період з 2001 року по 2006 рік – суддя Судової палати у господарських справах Верховного Суду України. У листопаді 2005 року Президентом України призначений суддею Конституційного Суду України. Присягу склав 4 серпня 2006 року. Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Суддя вищого кваліфікаційного класу. Кандидат юридичних наук. Заслужений юрист України. Автор низки публікацій з питань теорії права і колізій у законодавстві України. Лилак Дмитро Дмитрович припинив повноваження судді Конституційного Суду України з 25.04.2013 року.

Джерело

__________________________

pdf-55Лихута Любов Миколаївна –  член  Вищої  кваліфікаційної комісії суддів  України (1996-2002 рр.), суддя Верховного Суду України (з 2005 р.).

Народилася 2 липня 1956 року в с. Велика Кошелівка Ніжинського району Чернігівської області. У 1974 р. закінчила Чернігівський юридичний технікум. Після закінчення у 1984-му Харківського юридичного інституту ім. Ф. Е. Дзержинського вона протягом року стажувалася в Ніжинському районному народному суді Чернігівської області. З лютого 1985 до червня 1991-го народний суддя Борзнянського районного народного суду Чернігівської області, згодом — народний суддя Новозаводського районного народного суду м.Чернігова. У 1992 р. Любов Лихута стала членом Чернігівського обласного суду, а у 2001 р. — заступником голови Апеляційного суду Чернігівської області, головою судової палати з розгляду цивільних справ.
15 грудня 2005 р. обрана суддею Верховного Суду України.
За свою віддану й наполегливу працю нагороджена Почесною відзнакою Вищої ради юстиції України, почесними грамотами Верховного Суду України та Ради суддів України.
7 жовтня 2009 р. Л. М. Лихуті присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України».

Використана інформація з джерел, 

http://www.logos.biz.ua/proj/yar_sud/online/141.htm

______________________________

photoМарцеляк Олег Володимирович –  начальник навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції Харківського національного університету внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України.

Народився 7 січня 1967 р. в с. Креховичі Рожнятівського району Івано-Франківської області. Після закінчення восьмирічної школи вступив до Чернігівського юридичного технікуму. У 1993 р. він закінчив Українську юридичну академію (сьогодні Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Муд­рого») за спеціальністю «правознавство» і одразу вступив до аспірантури на кафедру конституційного права України. Після її закінчення зарахований на посаду асистента, потім доцента кафед­ри конституційного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Згодом захистив кандидатську дисертацію на тему «Контрольно-наглядові органи в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України» (1997 р.). У 2002 р. продовжив науково-педагогічну діяльність на посаді доцента кафедри конституційного та міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ (ХНУВС). В 2004 р. захистив дисертацію на здобуття наукового сту­пе­ня доктора юридичних наук, а у 2006 р. отримав вчене зван­ня професора. З липня 2008 р. — на посаді начальника навчально-нау­кового інституту підготовки фахівців міліції громадської безпеки ХНУВС, а з 2011 р. — начальника навчально-нау­кового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції цього ж ВУЗу. Є автором та співавтором біля 130 публікацій, в тому числі 4 монографій та 10 навчальних посібників з актуальних проблем конституційного права. У 2008 р. нагороджений відзнакою Міністерства освіти та науки «За наукові досягнення», а також Указом Президента України присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України». Має 8 відомчих нагород Міністерства внутрішніх справ України.

Використана інформація з джерела 

_____________________________

%d0%bc%d1%96%d1%89%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d0%beМіщенко Сергій Григорович – український політик та юрист. Народний депутат України V-VIII  скликання. Народився 13 серпня 1971 року у Борисполі Київської області. З 1987 до 1990 року навчався в Чернігівському юридичному технікумі, а з 1990 до 1995 року в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого. Має науковий ступінь кандидата юридичних наук зі спеціальності кримінальне право та кримінологія (кримінально-виконавче право).

З 1994 по 1998 рік  – помічник, старший помічник прокурора, слідчий, заступник прокурора Бориспільської міжрайонної прокуратури. У 1998-2001 роках – заступник прокурора Дарницького району, прокурор Подільського району Києва. У 2000-2001 роках працював начальником управління з координації діяльності правоохоронних та інших держорганів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Генеральної прокуратури України. У 2001-2002 роках займав посаду прокурора Київської області. У 2002-2003 роках – заступник прокурора Києва. З грудня 2003 по січень 2004 рік – помічник, старший помічник генерального прокурора України Геннадія Васильєва. У 2006-2007 рр. – народний депутат України V скликання від Блоку Юлії Тимошенко. Заступник голови комітету Верховної Ради з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю. З 2007 по 2012 рік – народний депутат України VI скликання від БЮТ. Голова комітету ВР з питань правової політики. У грудні 2012 року обраний народним депутатом України VII скликання. Член комітету ВР з питань правової політики. Позафракційний. Безпартійний.

 З 2014 року – народний депутат України VIII скликання. Не входить до складу будь-якої фракції. Член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя. Відзнаки З 2001 р. має ранг державного радника юстиції 3-го класу (генерал-майор юстиції). Заслужений юрист України (2011 р.).

Використана інформація з джерела 

Вікіпедія

_________________________________

%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%ba_%d0%be%d0%bb%d0%b5%d0%ba%d1%81%d0%b0%d0%bd%d0%b4%d1%80_%d0%bc%d0%b8%d0%ba%d0%be%d0%bb%d0%b0%d0%b9%d0%be%d0%b2%d0%b8%d1%87Новак Олександр Миколайович – керуючий справами виконавчого комітету Харківської міської ради (з 2007 р), з 24 листопада 2010 року переобраний на другий строк секретарем міської ради.

Народився 9 серпня 1966 року в селі Купель Рокитнівського району Рівненської області в сім’ї службовців. У 1981 році закінчив Купельську восьмирічну школу, після чого вступив до Чернігівського юридичного технікуму, який закінчив у 1984 році. У 1984 році вступив до Харківського юридичного інституту, який закінчив у 1991 році за спеціальністю «Правознавство». З 1984 року по 1986 рік проходив службу у лавах Збройних Сил СРСР. З 1984 року — по 1992 рік — інспектор Центру з нарахування та виплати пенсій і допомог, інспектор з призначення пенсій, юрисконсульт контори нежитлового фонду міського житлового управління Харківської міської ради народних депутатів.

1992—2007 роки — юрисконсульт, завідуючий юридичним відділом, начальник юридичної служби, начальник юридичного управління Харківської міської ради, директор Юридичного департаменту Харківської міської ради. З квітня 2007 року по квітень 2010 року — керуючий справами виконавчого комітету Харківської міської ради. З 28 квітня 2010 року по 24 листопада 2010 року — заступник міського голови — керуючий справами виконавчого комітету Харківської міської ради. 24 листопада обраний секретарем Харківської міської ради.

Нагороджений грамотою Харківської обласної державної адміністрації, Почесним знаком голови Харківської обласної державної адміністрації «Слобожанська слава», Почесною грамотою виконавчого комітету Харківської міської ради.

Вікіпедія

__________________________________

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Серьогін Віталій Олександрович — доктор юридичних наук, професор, професор кафедри конституційного і муніципального права юридичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Лауреат премії імені Ярослава Мудрого.

Народився 15 лютого 1970 р. в м. Скадовськ, Херсонської області. У 1989 р. з відзнакою закінчив Чернігівський юридичний технікум, а в 1994 р. — Українську державну юридичну академію. З серпня 1994 р. по серпень 2014 р. працював на кафедрі конституційного та міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ, пройшовши шлях від викладача до начальника кафедри. У межах даного періоду з червня 2011 р. по липень 2013 р. очолював кафедру державно-правових дисциплін факультету підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання ХНУВС, створену в результаті об’єднання кафедри теорії та історії держави і права та кафедри конституційного та міжнародного права ХНУВС. З серпня 2014 р. В. О. Серьогін працює на посаді професора кафедри конституційного і муніципального права юридичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. З 1999 р. — кандидат юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 — конституційне право. Тема кандидатської дисертації — «Конституційний принцип гласності в діяльності органів державної влади України». З 2011 р. — доктор юридичних наук за спеціальностями 12.00.01 — теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень та 12.00.02 — конституційне право; муніципальне право. Тема докторської дисертації  – «Конституційне право особи на недоторканність приватного життя (прайвесі): проблеми теорії та практики». У 2014 р. присвоєно вчене звання «професор» по кафедрі конституційного та міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ. Автор понад 120 наукових праць.

Вікіпедія

http://jurfak.univer.kharkov.ua/kafedry/kaf_konst-prava/kmp_prof-vykl_sklad.php

__________________________

serioginaСерьогіна Світлана Григорівна – член-кореспондент НАПрН України, директор науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України, завідувач кафедри державного будівництва національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», доктор юридичних наук, Заслужений діяч науки і техніки України.

Народилась 22 вересня 1970 р. у місті Ленінград (нині – м. Санкт-Петербург). У 1989 році закінчила Чернігівський юридичний технікум. У 1995 р. закінчила Національну юридичну академію України (нині – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого). З 1995 р. по 1998 р. навчалася в аспірантурі Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. З 1998 р. працювала асистентом кафедри державного будівництва, з 2000 р. – доцентом, з 2004 р. по теперішній час – завідуюча кафедри державного будівництва. У 2012 р. обрана на посаду директора Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України. Вчене звання професора присвоєно у 2015 р. У 2017 р. обрана членом-кореспондентом Національної академії правових наук України.

Заслужений діяч науки і техніки України (2013). Нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня (2018), Почесною грамотою Верховної ради України (2015), відзнакою Конституційного Суду України (2014). Лауреат Премії імені Ярослава Мудрого (2007, 2011).

Використана інформація з джерел.

http://logos-ukraine.com.ua/project/index.php?project=peu2014&id=1076

__________________________

%d1%81%d1%82%d0%b5%d0%bf%d0%b0%d0%bd%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d0%beСтепаненко Василь Данилович  – заслужений юрист України, почесний член спілки юристів України, президент всеукраїнського благодійного фонду «Сприяння реформуванню нотаріату», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Народився 12 жовтня 1951 року у селі Карапиші Миронівського району Київської області.
У 1971 році В.Д. Степаненко закінчив Чернігівський юридичний технікум, а 1979 року – Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Розпочав свою трудову діяльність в Міністерстві соціального забезпечення УРСР. У 1986 році Василь Данилович почав працювати у Чорнобилі. У 1987 році – В.Д. Степаненка призначають на посаду начальника відділу соціального розвитку виробничого об’єднання “Чорнобильська АЕС”. Потім – заступником генерального директора з юридичних питань.  Він є одним із розробників законодавчих актів з питань соціального захисту учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та осіб, які постраждали внаслідок катастрофи. Постійно надає консультативну юридичну допомогу Міжнародному фонду “Альтаїр” та його членам – інвалідам-чорнобильцям.
У 2000 році Василь Данилович розпочинає професійну і громадську діяльність у Києві. Він – перший заступник голови Київської міської нотаріальної палати, паралельно працює старшим викладачем юридичного факультету Київського університету туризму, економіки і права, провадить активну громадську діяльність – його обирають президентом Всеукраїнського благодійного фонду “Сприяння реформуванню нотаріату”. На базі нотаріальної контори В. Д. Степаненка було створено одну з перших у нашій державі філію кафедри нотаріату, де нині проходять навчання та стажування студенти університету туризму, економіки і права та усі категорії фахівців нотаріату. За безпосередньої участі та авторства Василя Даниловича Степаненка було підготовлено до друку та видано книги “Сучасний український нотаріат”, “Вчинення нотаріальних дій”, “Довідник для посадових осіб”. Василь Данилович активно сприяє реалізації державної політики у законотворчій галузі та контролю за дотриманням Законів України. Він спільно з Українською нотаріальною палатою вживає заходів щодо підвищення міжнародного авторитету нотаріату України.

За визначний внесок у розвиток вітчизняного нотаріату В.Д. Степаненка нагороджено Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, срібною медаллю Міжнародного Академічного Рейтингу “Золота фортуна”, орденом Української Православної Церкви “За патріотизм”, вищими відзнаками Української нотаріальної палати “За заслуги перед нотаріатом” та “Золотий параграф”. Василь Данилович – лауреат нагороди Асамблеї ділових кіл “Золотий символ якості національних товарів та послуг України”. В. Д. Степаненко – Почесний член Союзу юристів України, удостоєний Почесного звання “Лицар Вітчизни” з врученням Золотого Хреста честі і звитяги.

Використана інформація з джерела 

_____________________________________

 СSONY DSCтичинський Броніслав Станіславович – заступник міністра культури. Народився 12 серпня 1958 року в с. Карабачин Брусилівського району Житомирської області. У 1976 році закінчив Чернігівський юридичний технікум.

У 1986 р. закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка. Трудову діяльність розпочав у 1976 році – інспектором відділу соціального забезпечення виконкому Московської районної Ради депутатів трудящих м. Києва. У 1980-1987 роках працював інспектором, старшим інспектором, провідним інспектором, головним юрисконсультом Міністерства соціального забезпечення УРСР. У 1987 році вступив до аспірантури та працював на посаді молодшого наукового співробітника Інституту держави і права АН УРСР. У 1990 році – головний науковий консультант Секретаріату Верховної Ради України. З 1994 року – головний консультант Юридичної служби Президента України. З 1994 року працював заступником, а пізніше – першим заступником Міністра юстиції України. З 2002 року, впродовж десяти років працював у Київській міській державній адміністрації – керівником апарату, заступником, радником голови Київської міської державної адміністрації. У 2007 році Броніслав Станіславович став переможцем Всеукраїнського щорічного конкурсу на краще професійне досягнення «Юрист року 2007» у номінації «Юрист – державний діяч».

18 березня 2013 року призначений заступником Міністра культури України – керівником апарату. Має нагороди:  Орден “За заслуги” ІІІ ступеня, Почесна грамота Кабінету Міністрів України, Грамота Верховної Ради України, Орден Данила Галицького.

Використана інформація з джерела 

____________________________

231Ткачук Олег Степанович – доктор юридичних наук, доцент, полковник юстиції у відставці.

Народився 12 лютого 1967 р. у с. Василівка Попільнянського району Житомирської області.

У 1985 році закінчив Чернігівський юридичний технікум. У 1994-му закінчив Українську державну юридичну академію. Працював інспектором, старшим інспектором, заступником начальника управління соціального захисту населення у м. Вінниці. У грудні 1994 р. обраний суддею військового суду. Проходив службу на різних посадах у військових судах першої та апеляційної інстанцій. У жовтні 2010 р. обраний суддею Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Вчений секретар науково-консультативної ради при ВСС. У листопаді 2017-го призначений на посаду судді Верховного Суду. У грудні того ж року — судді Великої палати Верховного Суду. 6 березня цього року обраний членом Ради суддів, тоді ж — її головою. Доктор юридичних наук. Доцент. Полковник юстиції у відставці.

Використана інформація з джерел 

https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2374373-oleg-tkacuk.html

_________________________