Краєзнавчі мініатюри

Краєзнавчі мініатюри

Гості качанівського Едему

16 лютого бібліотекарі Наукової бібліотеки ЧНТУ відвідалі музично-літературну вітальню Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського.

/Files/images/bibliograf/Качановка.jpgЗахід був присвячений видатним особистостям, які в сорокових роках ХІХ століття гостювали в садибі Тарновських: В. І. Штернбергу і М. І. Глинці.

Цей загублений у лісах маєток був справжним магнітом, який у темні часи притягував найсвітліші голови і найпотужніші таланти; де легко писалося художникам та поетам, куди за натхненням їздила творча інтелігенція.

Василь Іванович Штернберг (12 лютого 1818 р. – 8 листопада 1845 р.) – живописець-пейзажист і жанрист.

Один з найближчих друзів Тараса Шевченка: вони жили на одній квартирі в Петербурзі, разом відвідували літературні і музичні вечори, театри, бували у спільних знайомих. Василь Штернберг в садибі Тарновських проводив літні вакації; тут написав найкращі свої твори, за що був удостоєний високих академічних нагород.

/Files/images/bibliograf/альтанка.jpgМихайло Іванович Глинка (1 червня 1804 р. — 15 лютого 1857 р.) — композитор, засновник російської класичної музики.

Михайло Глинка неодноразово бував у Чернігові та Ічні, Ніжині, Григорівці, Монастирищах. В Качанівці він працював над оперою «Руслан і Людмила», уривки з якої вперше виконав хор господаря маєтку, мецената Григорія Тарновського. 1838 роком датуються дві пісні Михайла Глинки, написані на вірші Віктора Забіли: “Не щебечи соловейку” та “Гуде вітер вельми в полі“.

Цікава розповідь співробітника музею Н. Є. Самохіної супроводжувалася демонстрацією мальовничих краєвидів Качанівки, пейзажів і портретів. Захід відбувся за участю викладачів і студентів Чернігівського музичного училища імені Л. Ревуцького.

Докладніше про перебування М. Глинки і В. Штернберга на Чернігівщині можна прочитати в книзі чернігівського краєзнавця В. В. Демиденко, яка розповідає про діячів культури і мистецтва, пов’язаних своєю творчістю або проживанням з нашим краєм: Демиденко, В. В. Остались здесь их душ частички… / В. В. Демиденко. – К. : Журнал “Радуга”, 2010. – 119 c.

_______________________________________

Чи існують привиди в Антонієвих печерах?

gr_17-01-18_antonievspeschers_01Про знамениті Антонієві печери в Чернігові складають легенди. Вони передаються від покоління до покоління, переплітаються і доповнюються новими загадковими історіями, які розбурхують уяву.

17 січня, в приміщенні Колегіуму Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», завідувач відділом наукових досліджень печер та пам’яток археології Володимир Руденок розповів про дослідження і легенди чернігівських підземель. Володимир Якович Руденок – відомий краєзнавець і знавець старого Чернігова. Він археолог з 40-річним стажем, а печери вивчає зі шкільних років, і може про них розповідати довго і безперервно. Він відразу спростував легенди про те, що Троїцький, Єлецький і Іллінський монастирі повідомлялися між собою підземними ходами, а один з них вів мало не до самого Києва.

– Ченці були дуже прагматичні. Вони не робили нічого зайвого, а такі підземні ходи їм були просто не потрібні, – каже Володимир Якович. За його словами, ченці не жили в печерах. Деякі з них, ченці-відлюдники, йшли в підземелля на деякий час, щоб відгородитися від зовнішнього світу, метушня якого заважала їм максимально зосередитися на Богові. Печери також використовувалися як місця спочинку ченців, а пізніше вони облаштовувалися підземними церквами, де проводилися богослужіння. Володимир Руденок докладно розповів про всі печери в районі Болдиних гір, супроводжуючи свою розповідь показом слайдів. До речі, за його твердженням, назва Болдині гори – вигадана. Вони не були вкриті дубовим лісом.

Що стосується привидів в Антонієвих печерах, то вони є.

– Ці печери розташовані в геопатогенній зоні, і тому тут проходять потужні енергетичні потоки. Вони можуть впливати на кору головного мозку і викликати у людини певні образи, а іноді навіть галюцинації, – каже Володимир Якович. За його словами, під час спуску в печери у деяких людей поліпшується стан, а у деяких навпаки. У багатьох зникають больові відчуття. Лікарі проводили експерименти, і відзначили, що у більшості людей, після відвідування печер, стан поліпшується. А зцілення в монастирських підземеллях дійсно відбувалися і відбуваються в наші дні.

Джерело

___________________________________

Чернігівські скарби – правда та вигадки

%d0%b1%d0%b5%d0%b7-%d0%bd%d0%b0%d0%b7%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%b8%d1%8fСкарб. Коли чуєш це магічне слово, то одразу згадуєш улюблені у дитинстві книжки про скарби на загублених океанських просторах островах, таємничих печерах чи стародавніх замках та фортецях. Скарби – один з найпоширеніших сюжетів легенд та переказів, які можна почути майже у кожному старовинному місті чи селі. Чимало вигадок про різноманітні скарби пов’язано і з Черніговом. Вже не одне покоління чернігівців чують розповіді про скарб гетьмана Івана Мазепи, який нібито схований у підвалах будинку полкової канцелярії, про коштовності легендарного розбійника Малєя, що закопані у печерах Болдіних гір, про золото полковника Павла Полуботка, пошуками якого переймалися ще у позаминулому столітті. Все це красиві вигадки, а чи знаходили у нашому стародавньому місті справжні клади, якими прийнято називати старовинні коштовності? Так, знаходили і багато. Саме про окремі з них ця розповідь.

1821 року на околиці Чернігова, на березі річки Білоус, було знайдено золотий змійовик вагою 200 грамів з грецькими та руськими написами. Знахідка цієї коштовної давньоруської речі одразу привернула до себе увагу вчених-істориків, які охрестили її «чернігівською гривною». Було висловлено припущення, що змійовик належав чернігівському князю Володимиру Мономаху, який нібито загубив його під час полювання. Це круглий диск, прикрашений з обох боків рельєфними зображеннями та написами. З одного боку до кола вписана постать архангела Михаїла у візантійському імператорському вбранні, а на зворотному – голова медузи в оточенні десятьох змій. Остання композиція характерна для окремого типу медальйонів, від чого вони і отримали свою назву.

Значно частіше знаходили старовинні коштовності у самому місті. У 1848 році поблизу кургану Чорна могила був знайдений скарб, який складався з золотих браслетів та перстнів, п’яти срібних підвісок і 57 позолочених бляшок для поясу. Є відомості і про сундучок з золотими прикрасами, який знайшли у ті ж часи поблизу Єлецького монастиря. Нажаль, подальша доля цих речей невідома.

15 червня 1878 року місцева жителька В.И. Велічковська на березі Стрижня, неподалік від сучасного художнього музею, знайшла 9 срібних гривен –злитків коштовного металу вагою близько 200 грамів кожна. Такі злитки використовувались у давньоруські часи як гроші. Цікаво, що 7 зі знайдених гривен відносяться до чернігівського типу.

Це був справжній скарб, наукове значення якого набагато перевищувало ціну самого металу. Навіть зараз у музеях всього світу нараховується тільки 125 стародавніх грошових одиниць. Того ж року неподалік від Єкатеринінської церкви відкопали два срібних колти та браслет зі змієподібними кінцями, які поповнили фонди Московського історичного музею. Минали роки, і чернігівська земля дивувала любителів історії новими скарбами. 24 січня 1883 року під час копання могили для померлого  протоієрея  Пулковського  біля Борисоглібського собору, робітники випадково натрапили на скарб давньоруських прикрас із золота та срібла. Знахідки були передані до Ермітажу, а кафедральному собору виплатили у винагороду 600 карбованців – велику на той час суму. Минуло тільки 4 роки і Ермітаж отримав ще один подарунок від стародавнього Чернігова. Це також були ювелірні вироби з золота та срібла, які знайшли під час земельних робіт на Олександрівскій площі селяни Ющенко та Красножон. На цей раз винагорода виявилась меншою, але для простих землеробів і 200 карбованців були великими грошима. Нажаль, не всім стародавнім коштовностям поталанило опинитися у музейних колекціях. Багато з них спіткала інша доля. Прикладом можуть стати давньоруські гривни, знайдені у 1938 році на городі будинку № 39 по вул. Толстого. Хлопці, які їх відкопали не зрозуміли наукового значення цих унікальних пам’яток старовини і не передали їх до музею, а згодом гривни загубилися. А ось учні середньої школи №1 Мишко та Володя виявились більш обізнаними у історії. Улітку 1957 року на розі вулиць Комсомольська та Щорса почали копати котлован для будівництва нового будинку. Хлопці спостерігали за роботою екскаватора і раптом помітили у землі щось металеве. Знайдені речі віднесли до історичного музею. Фахівці одразу оцінили значення знахідки. Серед принесених предметів особливу увагу привернули золота кришка посудини вагою 400 грамів та срібна ваза першої половини 12 століття з орнаментом, виконаним золоченою черню. Треба  зазначити,  що  скарби  знаходили не тільки випадково. Іноді щастило і археологам. У 1957 році під час розкопок у Борисоглібському соборі був знайдений скарб золотих речей 12 століття. До його складу входило 11 сережок, 4 ланцюжка, 2 обручки та 2 срібних браслета. Були ще два скарби, які на щастя одразу потрапили до рук археологів. Перший з них відкопали у 1984 році під час дослідження залишків давньоруських кам’яних воріт на стародавньому чернігівському дитинці. Він складався з срібної посуди та прикрас, які, вірогідно, були сховані мешканцями міста під час монголо-татарської навали. Другий знайшли у 1999 році у районі  вулиці  Мстиславської.  До його складу входило 16 срібних гривен загальною вагою близько 3 кілограмів.

Руденок, В. Чернігів – подорож на 100 років назад / В. Руденок . – Чернігів, 2009. – 86 с.

__________________________

Гортаючи сторінки історії

Бібліотекар наукової бібліотеки Чернігівського національного технологічного університету відвідала музичний творчий вечір, присвячений чернігівському дворянству та інтелігенції.

%d0%b0%d0%bb%d0%b5%d0%ba%d1%81%d0%b0%d0%bd%d0%b4%d1%80%d0%be%d0%b2%d0%b0Головною темою заходу була розповідь про життя Олени Іванівни Олександрової (1887- 1979 рр.). Це ім’я не відомо широкому колу. І не дивно – Олена Іванівна не мала державних звань і нагород. Випадковий перехожий 1970-х, зустрівши цю скромно одягнену бабусю на вулицях Чернігова і не подумав би, що має справу з одною із найосвіченіших людей ХХ століття, яка листувалася та багато років дружила з відомими представниками музичної культури нашої сучасності – Р. М. Глієром, Е. В. Богословським, Д. Р. Рогаль-Левицьким, В. Н Рімскім-Корсаковим, М. А. Олениною-Д’Альгейм і багатьма іншими; людиною, яка досконало володіла кількома іноземними мовами.

Ведуча вечора, автор музики та її виконавець, директор музею «Старобілоуський історичний комплекс»Олена Малишко-Березовська. Прониклива розповідь про долю Олени Іванівни і близьких їй людей супроводжувалася музичними композиціями (танго, кадриль, романси, балади), які відкривали слухачам високодуховний світ кращих представників інтелігенції ХХ століття. У творчому вечорі брали участь педагоги та учні Чернігівської музичної школи № 2.

Олена Іванівна Олександрова (Лучанінова) – це приклад громадянської мужності, захопленості та особистої скромності. Дбайливо збирала ця мила Дама в своєму архіві документи про видатних музичних і культурних діячів; і про всіх, хто у її розумінні заслужив право на вічність. Одним з тих, у чиїй, вже посмертної долі, взяла участь Олена Іванівна, був поручик Володимир Красовський. 27-річний чернігівець загинув в бою з австрійцями 17 серпня 1914 року під Львовом. Він – одна з перших жертв Першої світової. Через 60 років після поховання його могила на колишньому цвинтарі Воздвиженської церкви була розкрита і тіло поручика перепоховано на кладовищі в Ялівщині.

Величезне спасибі і низький уклін людям, які так дбайливо ставляться до історії. Не можна вибірково пам’ятати: це ми вважаємо за потрібне, а це – ні. Потрібно пам’ятати все.

__________________________

Краєзнавча зустріч

11 квітня в Науковій бібліотеці ЧНТУ (корп. 1, вул. Шевченка, 95 ) відбулась зустріч учнів 10-го класу загальноосвітньої школи № 16 з археологом, науковцем та краєзнавцем   Ігорем Михайловичем Ігнатенком.

img_5050

Вчений розповів про історію місцевості, де знаходиться Чернігівський національний технологічний університет та про археологічні знахідки, які пов’язані з цією частиною міста:

“Місцевість, де нині розташований головний корпус Чернігівського національного технологічного університету була заселена людьми з давніх часів. Археологи знайшли сліди старовинних поселень, які майже суцільно вкривали край гряди пагорбів надзаплавної тераси Десни від річки Стрижня до села Улянівка. Під час недавніх розкопок, що проводились на місці будівництва комплексу багатоповерхівок біля готелю Придеснянський, були знайдені артефакти доби неоліту (Дніпро-донецька археологічна культура V – ІІІ тис. до н.е.), епохи бронзи (ІІІ-ІІ тис. до н.е.), раннього заліза (Милоградська археологічна культура (VІІ – І ст. до н.е.). Вчені вважають, що в новому кам’яному віці Чернігівщину заселяли племена, які прийшли сюди з різних регіонів: одні з Північної Європи – предки фінів і лапландців, інші з Південної Європи – давні народи Середземномор’я. В добу бронзи наш край заселили індоєвропейці, які зрештою тут і залишились. На думку вчених, до приходу на Чернігівщину літописних сіверян тут жили люди, що розмовляли мовою близькою до сучасних литовської та латиської. Саме до цього періоду (І тис. н.е.) відноситься й більша частина розкопаних поблизу технологічного університету старожитностей.  Археологи знайшли засипані землею котловани напівземлянок  в яких жили давні люди, зернових ям – в яких вони зберігали збіжжя. Серед викинутих або загублених ними предметів: уламки грубих глиняних горщиків, керамічні пряслиця – маховики для веретена, залізний серп. Згадане поселення було невеликим, щось на зразок хутора, воно припинило своє існування ще перед появою давньоруського міста Чернігова.

Про існування життя в цій місцині у ХІ –ХІІІ ст. ми знаємо не тільки з розкопок, хоча й вони підтверджують перебування людей в цей період на території військової частини (колишнього полку зв’язку) та біля кінотеатру Перемога. Справа в тому, що для давніх людей річки були не тільки джерелом води і місцем риболовлі, вони також слугували транспортними магістралями, через які човнами можна було не тільки переміщатися самим, а й перевозити вантажі. Згодом вздовж річок стали з’являтися суходільні дороги. Певно, саме дякуючи дорозі,  що вела до Седнева й Новгорода-Сіверського, виникло й давньоруське поселення біля технологічного університету.  З літописів ми знаємо, що цією дорогою мандрували не лише мирні купці і торговці, а й час від часу нею проносились великі загони військ. Так  1 листопада 1068 р., коли на Русь вперше прийшли половецькі орди, з Чернігова в бік Седнева рушила армія Чернігівського князя Святослава Ярославича. Вона раптовим ударом розбила переважаюче за чисельністю половецьке військо, частина ворогів була побита чи утопилося в Снові, в полон потрапив навіть хан Шарукан. Після перемоги тією ж дорогою військо Святослава повернулося до Чернігова.  Цей випадок, як одне з чудес ікони Чернігівської Єлецької Божої Матері, вписав до книги «Скарбница потребная» ігумен цього монастиря Іоанікій Галятовський у 1676 р.

По дорозі, що йшла через поселення біля університету, у грудні 1152 р. крокувало військо Володимиро-Суздальського князя, засновника Москви – Юрія Долгорукого. В цей час, на Чернігівщині точилася громадянська війна, князі Давидовичі і Ольговичи – двоюрідні брати, боролися між собою за право володіння містами і селами. Юрій Долгорукий підтримав Новгород-Сіверського князя Святослава Ольговича. Їхнє об’єднане військо, до складу якого входили й загони половців рухалось з боку Березного. Дійшовши Гуричева, Юрій став табором і звідти послав половців пустошити навколо Чернігова. Досі точно невідомо де саме знаходилося містечко Гуричів, дехто з істориків вважає, що воно було на місці Яцевої гори біля села Новоселівка, інші дотримуються думки, що воно було на місці військової частини поблизу Технологічного університету. В будь якому разі, давньоруське поселення біля університету не пережило Батиєвої навали 1239 р., коли на наше місто напала монгольська армія. Чернігів захищав князь Мстислав Глібович, але його дружина була малочисельна, її було розбито, місто взято штурмом і спалене, чернігівський єпископ взятий в полон і переведений до Глухова. Ймовірно, подібна доля спіткала й багатьох простих містян, що лишилися живими, однак історія про монгольський погром не забулася, через століття вона відтворилася в легендах.

В книзі присвяченій 900–літтю чернігівської єпархії, виданій на початку ХХ ст.,  було наведено цікавий місцевий переказ. В ньому йшлося про таке: коли до передмістя Чернігова – Бобровиці прийшло монгольське військо очолюване «поганим царем», воно спалило село й церкву, але Господь покарав за це невірних, все їхнє військо разом із царем раптово осліпло. Хтось з місцевих жителів вказав монголам криницю, вода якої мала здатність повертати зір і зцілювати хвороби очей, тоді поганий цар здався чернігівцям і стоячи на горі преклонився перед чернігівським князем, від того часу гора на Бобровиці називається Преклонною, а рів біля неї Поганим. Ця гора і нині височіє над новгород-сіверською трасою при виїзді з Чернігова, але в ХХ столітті вона стала називається Яцевою горою, по імені першопоселенця новозаснованого села”.

Розповідь краєзнавця була доповнена виставкою літератури з фондів Наукової бібліотеки за темою бесіди.

___________________________

Старовинна історія Чернігова

3 лютого Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» відновив просвітницьку лекційну програму. У приміщенні Колегіуму завідувач відділу наукових досліджень печер та пам’яток археології Володимир Руденок прочитав лекцію «Старовинна історія Чернігова». Не зважаючи на негоду, послухати відомого краєзнавця, без якого не проходила жодна розкопка на території міста, зібралося чимало поціновувачів історії.

Співробітники наукової бібліотеки ЧНТУ не залишили поза увагою такий цікавий просвітницький захід. Володимир Якович нагадав присутнім, що в цьому році минає 1110 років з першої літописної згадки про Чернігів у «Повісті минулих літ» і запропонував розпочати лекційний курс з давньої історії міста. Доповідач розкрив багато цікавих фактів про різні етапи розвитку нашого міста, розповів про князівські міжусобиці, напади татаро-монгольських орд, розквіт та занепад старовинного міста, про землетруси, пожарища та повені, що випали на долю його мешканців. Також спростував деякі існуючі міфи про історичні події.

Наприкінці лекції слухачі попросили прокоментувати старі фотографії Чернігова, які весь час супроводжували доповідь, і разом з Володимиром Яковичем намагалися вгадати вулиці, визначні споруди свого рідного міста. Тепла,  дружня атмосфера заходу, змістовна доповідь не залишили нікого байдужими.

Фото заходу

Руденок В.Я.16683089_372323213136852_2075995075_n

16684673_372323246470182_189659731_n

 

____________________________________________

Спасо-Преображенський собор

980 років (1036) з часу першої згадки про спорудження найдавнішого храму часів Київської Русі Спаського собору у Чернігові.

%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%be%d0%b2-_%d1%81%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%bf%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d0%ba%d0%b8%d0%b9_%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80Найдавніша пам’ятка архітектури Київської Русі, краса та гордість Чернігова – Спасо-Преображенський собор. Варто відзначити, що з дев’ятнадцяти храмів Київської Русі, тільки дев’ять зберегли свою первісну конструктивно-планувальну структуру: Софійський собор, Троїцька надбрамна та Кирилівська церкви у Києві; Успенський собор у Каневі і п’ять чернігівських храмів.

Закладено Спасо-Преображенський собор чернігівським князем Мстиславом Тмутараканським близько 1026-1030 рр., на кілька років раніше, ніж його брат Ярослав Мудрий почав будувати в Києві Софійський собор. Храм побудовано на місці язичницького капища, де за часів князя Володимира Хрестителя була споруджена дерев’яна церква. Планувально-просторове рішення собору унікальне: подібної конструкції не має жодний з  давньоруських храмів – у ньому поєднана схема візантійського хрестово-купольного храму з елементами романської базиліки. Відмінності Спаського собору від інших храмів Київської Русі можна пояснити тим, що до Чернігова Мстислав княжив у Тмутаракані і, саме звідти, запросив майстрів, які були обізнані з будівництвом в Малій Азії та на Закавказзі. Оскільки муроване будівництво князівської доби було процесом довготривалим, Мстислав не встиг завершити спорудження собору, і тому храм був завершений при чернігівському князі Святославі Ярославовичі.

Спасо-Преображенський собор став головною святинею Чернігово-Сіверської землі: тут зберігалися чудотворні ікони і мощі святих. Протягом 900 років він був кафедральним собором Чернігівської єпархії, а також центром громадського та державного життя – договори, що укладали між собою князі, скріплювалися тут цілуванням хреста.

За часів Київської Русі у соборі знаходилась одна з найбільш шанованих на Русі ікон – «Одігітрія». Цю ікону привезла до Чернігова донька візантійського імператора Костянтина Мономаха Ганна, яку в 1046 р. видали заміж за князя Всеволода Ярославича. Їхній син Володимир Мономах у 1097 р. почав князювати в Смоленську, де побудував храм, в який перевіз чудотворну ікону, після чого вона отримала назву – «Смоленська». Ікона відома великою кількістю чудес і завдяки їй у 1239 р. хан Батий не зміг взяти місто. Ще одна святиня – дуже шанована на Чернігівщині ікона Ріпницької Божої Матері. Ця ікона почиталася чудотворною із середини ХVІІ ст.

Спасо-Преображенський собор був усипальницею чернігівських князів, пізніше в ньому відбувались поховання духовних владик єпархії. З літопису відомо, що в соборі був «терем», де покоїлись: засновник собору Мстислав Володимирович (1036 р.) з дружиною Анастасією і сином Євстафієм, князь Святослав Ярославович (1076 р.), його вбитий «кроткий та странниколюбивий» син Гліб (1078 р.), Олег Святославич (1115 р.), Володимир Давидович (1161 р.), Святослав Ольгович (1165 р.), Всеволод Святославич (1196 р.). У соборі знайшли вічний спокій архієреї: Лазар Баранович (1693 р.), Амвросій Дубкевич (1750 р.) та ін.

До Жовтневої революції у соборі зберігалися мощі князя Ігоря Ольговича та митрополита Костянтина, які знаходилися в поховальних нішах-аркасоліях біля стін храму, а також мощі святителя Феодосія Углицького – чернігівського архієпископа, небесного покровителя нашого краю, які були відкриті для поклоніння.

У 1923 р. під час обстеження собору, що проводилось за сприяння духівництва, була виявлена фреска ХІ ст. із зображенням півпостаті святої Фекли (Текли). Фреску було знайдено під товстим шаром тиньку, котрий врятував її під час пожеж. Фреску зняли зі стіни собору і перенесли до музею. Вражала висока мистецька якість зображення: художня манера виконання суттєво відрізняє цей твір від одночасно з ним виконаних фресок Софійського собору. Це свідчить про те, що майстри малярства були не тільки в Києві, існували мистецьки школи в  Чернігові та інших містах.

За старовинним звичаєм, у соборі вивішувалися військові прапори захисників міста: 18 прапорів чернігівського ополчення, яке брало участь у війні з Наполеоном, а також 11 прапорів ополчення часів Кримської війни 1853-1856 рр. У центрі храму висіло велике панікадило з чеканкою, що відтворювала грона винограду, плоди, квіти – дар полковника Якова Лизогуба. У різниці зберігалась велика кількість богослужебних предметів із коштовних матеріалів, які були подаровані в різні часи жителями міста та почесними гостями. Дари мали велику художню й історичну цінність. Серед них унікальна робота місцевих ювелірів 1771 р. – оклад Євангелія з рельєфними зображеннями: з лицьового боку окладу викарбувані постаті чотирьох євангелістів, зворотній бік цілком оригінальний – у центрі фігура святого Миколая Чудотворця з молитовно піднятими догори руками, по боках у віночках дванадцять епізодів із його життя. У вівтарі була срібна з позолотою дарохранительниця у вигляді двоярусного саркофага загальною масою 16,5 кг; соборне крісло, подароване імператрицею Катериною ІІ, яка відвідала Чернігів 22 січня 1787 р.; велика кількість старовинних риз, у тому числі й убрання святого Феодосія.

Як у далекому минулому, так і тепер Спасо-Преображенський собор має виняткове культурне та духовне значення – це одна з перлин стародавнього дитинця, що розповсюджує християнські цінності серед нашого народу.

Віроцький, В. Д. Храми Чернігова / В. Д. Віроцький. – К. : Техніка, 1998. – 270 с. : іл.

                             ____________________________________________

Антонієві печери

Антонієві печери у Чернігові засновані Антонієм Печерським (983-1073) – церковним діячем Київської Русі, одним із засновників Києво-Печерського монастиря, уродженцем Любеча.img_8543

1069 після поразки повстання киян проти князя Ізослава був змушений залишити Київ і на запрошення князя Святослава Ярославича прибув до Чернігова, де, «возлюби Болдыню гору», розпочав будівництво печерського комплексу, який склав основу стародавнього Іллінського монастиря.

Протягом 11-18 ст. багато разів перебудовувалися й розширювалися. Унікальний підземний архітектурно-просторовий комплекс складається з системи галерей, окремих споруд і приміщень, які у чотири яруси пронизують один з пагорбів Болдиних гір. Загальна довжина Антонієвих печер – 315 м. Найдавніший ярус розташований на глибині 12 м. На другому ярусі містяться церкви Антонія і Феодосія (найбільша за розмірами, її висота – 8,4 м.), на третьому – каплиця з похованнями, на четвертому – церква Миколи Святоші та келія Антонія Печерського. Дослідження останніх років виявили досі невідомі частини печер і старовинні написи на них. На підставі здобутих матеріалів 1980 року розпочато реставраційні роботи. Антонієві печери розташовані на вулиці Гліба Успенського №33.

Чернігівщина : енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Українська радянська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1980. – 1007 с.

300px-%d0%b0%d0%bd%d1%82%d0%be%d0%bd%d1%96%d1%94%d0%b2%d1%96_%d0%bf%d0%bb%d0%b0%d0%bd

15 грудня 2016 року  у Чернігові підписано Договір про співпрацю щодо відтворення об’єкту історико-культурної спадщини — Новоантонієвих печер та комплексу споруд XVII—XVIII ст. колишнього Троїцько-Іллінського монастиря.

Ініціатори відновлення унікальних споруд: Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» та «Благодійний фонд «Веда Веста».

 Сторони погодили етапи з відтворення об’єктів історико-культурної спадщини:

  • реставрація вхідної каплиці Новоантонієвих печер колишнього Троїцько-Іллінського монастиря в м. Чернігові;
  • реконструкція пішохідного містка між Антонієвими та Новоантонієвими печерами;
  • розчистка та укріплення печерних ходів;
  • реконструкція сходинкового переходу між Новоантонієвими печерами та колишнім Троїцько-Іллінським монастирем.

http://oldchernihiv.com/u-chernigovi-pidpysano-dogovir-pro-vidtvorennya-novoantoniyevyh-pecher/